Крайній пост написав тиждень тому. Тут, на сході, писати нема коли. Дивлячись збоку за обговоренням війни, перемовин, політичних конфігурацій (на це є трохи часу, десь, сукупно, година на добу) вже неодноразово ловив себе на думці яку дичину несуть більшість "експертів". Якійсь безвідповідальний пизд**ж на задану тему, якій часто-густо грунтується на неповній, а іноді й хибній, інформації. Я не ідеалізую військових, які знають більше, але не бажають поділитися цим знанням, тут свої нюанси. Читати, також, вдається десь годину на добу. І я, взагалі-то, про це хотів тільки написати. Зараз у мене книга Лоуренса Фрідмана "Командування. Політики військових операцій від Кореї до України". Глава про Карибську кризу закінчується порадою, яку, після її завершені, Кеннеді дав наступному президенту США (і це головне, чим я хотів з вами поділитися):Спостерігати за генералами та недопускати в собі думки, що тільки через те, що це військові, то їхні погляди на воєнні справи мають велику цінність. Порада ця настільки цікава, як й провокаційна. Спірна, але звучить складно.Dixi.