Зблизька галактики не настільки привабливі, як на картинках, зате далекі планети, що колись здавалися Крісу лише яскравими льодяниками, повнилися життя, яке варто захищати, за яке варто вислуховувати довжелезні лекції «не геройствувати».
— Зоряна дата 3415.8, команда втомлена нудними розповідями пана Лі, засмучена через пересмажене м’ясо іншого пана Лі, — «Капітане!» Мінхо загомонів, Кріс же зітхнув із: — Важкі дні для екіпажу зорельота SUPERBOARD, важкі.
— Знущаєтеся, сер? — Чанбін крутонувся у кріслі, в очах мерехтіли бісенята.
— Так, командоре, саме так.
Місяць тому, на черговому напівбатьківському вичитуванні від зорефлоту генерал Кім запитав: «Пам’ятаєш Лі Фелікса?» і все пало попелом до ніг. Як не пам’ятати, тендітний з виду біолог колись виписав смачної прочуханки за потоптану квітку і відтоді навідувався у думки.
Кріс проковтнув зітхання, зиркнув у бік світлих пасм і охрової уніформи.
Від затяжної тиші Фелікс хитнувся вперед-назад, промовив:
— Спокійний день у космосі. — Стогнання екіпажу залунали як одне. — Що? Що я такого сказав?
— Тепер аби в нас метеор який не врізався, — Чанбін пробубонів.
Стерновий, пан Синмін, доєднався з:
— Або заразимося грязивошами і кров бризкатиме з очей.
— Від грязивошей такого не буває, — Кріс махнув рукою, озираючись до Чоніна за підтвердженням.
Медик захитав головою, змусивши Синміна закотити очі.
— Піду пробіжуся палубами. Капітане?
— Дозволяю.
Фелікс нахилився до вуха, поки Синмін проходив повз.
— А це нащо?
Від низького тембру сироти збігли потилицею.
— Забобони.
— Сер, стрибнемо з варпу у кластер Омікрон Сеті III за хвилину.
Вмить перед очима виникла тонована в бузковий планета з двома крихітними супутниками.
— Пане Хан, готуйтеся нас транспортувати.
— Так, капітане.
Фелікс не заперечував проти його компанії, ступив до транспортера. Як поколювання гравітаційної акліматизації минуло, Кріс роззирнувся. Очі сліпило звідусіль, атмосферний стабілізатор пронизливо пискнув і дихати стало легше.
— Наче зимові кучугури, — схилився розтерти білий ґрунт між пальців, — бачили колись таке, пане Лі?
Фелікс примружився, намагаючись розгледіти щось серед суцільного світла.
— Звіть мене Фелікс, капітане, ми це обговорювали.
Мимовільна думка, спіймана за хвіст, змусила всміхнутись: пасма Фелікса пасували цій планеті.
— А ці дерева справді синьолистні?
— Ні, — Фелікс притягнув до себе Крісову руку з ґрунтом. — Це така оптична ілюзія, для синіх чи зелених кольорів тут недостатньо проміння.
Кріс озирнувся на супутники в небі, ніжно-рожевий та блакитний, теж затоновані атмосферою, бо з корабля такими не здавалися.
— Цікаво, — тепло рук тільки сильніше провокувало серце тремтіти. — Потрібні зразки?
Фелікс кивнув, дістаючи з наплічника скляні кружальця.
Супутники повзли небосхилом, наздоганяючи один одного, ніжно-рожевий поки перемагав. Потоки повітря кружляли, змінюючи напрям, плуталися у клаптиках білих зернових культур, які лоскотали Крісу пальці. Або планета не повнилася фауною, або ж та «перебувала на еволюційній стадії недостатній для поширення», як Фелікс висловився.
— Візьмемо зразки з водойм, — Кріс почув.
Метрів за триста серед коротких дерев прорізалися розлогі, сережки на тоненькому гіллі важніли додолу. Фелікс покрутив одну у пальцях, махнув Крісу підійти. На дотик китиці нагадували дещо повітряне, м’яке, майже нереальне. Як земна солодка вата, з відтінком блакиті від сприйняття кольорів. Які вони насправді, цікаво? Чи вони взагалі мають колір, чи важливо лише хто дивиться?
За деревами замайорів скелястий прохід, Кріс пірнув у нього першим із фазером напоготові. Сирість терлася об форму з шерехатих стін, люмінесцентне світло пробивалося тонкою смужкою попереду. Фелікс не відставав, охнув за спиною, коли обидва вийшли до грота.
Зі склепіння стелі скрапувало, озеро-калюжка відзеркалювало мерехтіння рожевого килиму рослин: щось середнє між котиками земних верб і кульбабами навесні.
— Неймовірно, — шепіт ковзнув повз. — Ніби марення, подивися.

Telegram🔮 | Замовити✨ | Дяка🧋