Повідомлення telegram каналу - @beyondreanity

на днях я ходила на серфінг і спіймала таку ейфорію, що ледь не розплакалася. їхала додому і не відпускала думка:
якщо я опинилася в точці, де здатна отримувати такі емоції - я все в своєму житті зробила правильно
а тепер розкажу вам менш філософську, але цікаву історію 🙂
у будь-якому спорті, де присутня дошка - серфінг, сноуборд, скейт etc - у вас є певна стійка, положення ніг:
якщо у вас права опорна, а ліва спереду - ви регулар
якщо у вас ліва опорна, а права спереду - ви гуффі
(не питайте чому такі дивні назви, я не знаю))
стійка визначається тим як збалансоване ваше тіло і як вам комфортніше рухатися - інших правил нема) зазвичай на першому занятті з серфінгу вас неочікувано штовхають в спину і ви падаєте на якусь ногу. ось власне на яку впали - така і передня))
коли я вперше спробувала серфінг на Балі - мене визначили як гуффі (права спереду). коли ти турист, який "серфить" раз на три роки, а твою дошку ще й штовхає тренер, бо самостійно - очевидно - ти не можеш розгрестися на хвилі, вцілому пофіг яка нога ведуча. ти встаєш з горем навпіл у позі каракатиці і несешся вперед завдяки дуже плавучому як корабель борду, а не своїм відсутнім скіллам))
власне, коли вже в Португалії я почала займатися регулярно - питання на яку сторону тренуватися навіть не стояло.
бо я ж гуффі.
ну мені ж так сказали.
ну і почалися темні часи))
в мене постійно були величезні проблеми зі вставаннями, бо я не те що не могла одним рухом застрибнути на дошку як всі навкруги - я вставала дупою до гори, ставила задню стопу не ребром, а на пальці, що заважало втримати баланс, і в результаті чи падала зірочкою назад, чи раком вперед. рідкі спіймані хвилі виглядали як чудеса еквілібристики, і тренер, закочуючи очі, кожен раз казав мені практикувати вставання вдома, інакше я ніколи не зможу ловити більші хвилі.
я страранно практикувала на коврику для йоги, мені здавалося що ситуація стає краще, але мої катання тільки погіршувалися, бо реальність ані трохи не відповідала очікуванням
і одного разу я чисто заради інтересу вирішила спробувати встати на іншу ногу - як регулар
ну далі ви зрозуміли))
в якийсь момент мені здалося, що я ніколи не вийду зі стану шоку - настільки мене вразило усвідомлення, що 8 місяців я змушувала своє тіло і мозок робити дію, яка фізично мені не підвласна: в мене тупо не вигинається ліва стопа у потрібний для опори кут, проте права - на ізі
і у стійку регулар я застрибую одним рухом
коли мій знайомий серфер це побачив, він сказав що з такою стійкою мені треба кататися по трубам (це коли хвиля завертається в тунель, і ти їдеш всередині) - це був найкращий комплімент в моєму житті))
як трапилося, що нікому не прийшла думка про іншу ногу раніше - я не знаю) але тепер вчуся серфити заново, тому що вставання вставаннями, а тіло вже відкалібрувалося на іншу сторону, і встаю я зараз добре, але їхати все ще важкувато.
але з кожним днем краще 🥰
смішно, що минулого року я зробила татуювання дівчинки-серфера, і мені всі казали, що вона на мене схожа, тільки вона у стійці регулар, а ти ж, аня, гуффі
а потім подруга мені на день народження згенерувала милі тематичні зображення - власне, одне з них ця картинка зверху, - і мені тренер написав "дуже схоже, тільки ти гуффі, а вона регулар"
тепер все нарешті стало на свої місця))
такі випадки трапляються дуже рідко і зазвичай людям на "не їхню" ногу кататися прям некомфортно і швидко стає очевидним, яка стійка правильна.
ну а я тепер каракатиця-амбідекстр 😀