beyond reanity | на днях я ходила на серфінг і спіймала таку ейфорію, що ледь не розпла...

на днях я ходила на серфінг і спіймала таку ейфорію, що ледь не розплакалася. їхала додому і не відпускала думка:якщо я опинилася в точці, де здатна отримувати такі емоції - я все в своєму житті зробила правильноа тепер розкажу вам менш філософську, але цікаву історію 🙂 у будь-якому спорті, де присутня дошка - серфінг, сноуборд, скейт etc - у вас є певна стійка, положення ніг:якщо у вас права опорна, а ліва спереду - ви регуларякщо у вас ліва опорна, а права спереду - ви гуффі(не питайте чому такі дивні назви, я не знаю))стійка визначається тим як збалансоване ваше тіло і як вам комфортніше рухатися - інших правил нема) зазвичай на першому занятті з серфінгу вас неочікувано штовхають в спину і ви падаєте на якусь ногу. ось власне на яку впали - така і передня))коли я вперше спробувала серфінг на Балі - мене визначили як гуффі (права спереду). коли ти турист, який "серфить" раз на три роки, а твою дошку ще й штовхає тренер, бо самостійно - очевидно - ти не можеш розгрестися на хвилі, вцілому пофіг яка нога ведуча. ти встаєш з горем навпіл у позі каракатиці і несешся вперед завдяки дуже плавучому як корабель борду, а не своїм відсутнім скіллам))власне, коли вже в Португалії я почала займатися регулярно - питання на яку сторону тренуватися навіть не стояло.бо я ж гуффі. ну мені ж так сказали. ну і почалися темні часи))в мене постійно були величезні проблеми зі вставаннями, бо я не те що не могла одним рухом застрибнути на дошку як всі навкруги - я вставала дупою до гори, ставила задню стопу не ребром, а на пальці, що заважало втримати баланс, і в результаті чи падала зірочкою назад, чи раком вперед. рідкі спіймані хвилі виглядали як чудеса еквілібристики, і тренер, закочуючи очі, кожен раз казав мені практикувати вставання вдома, інакше я ніколи не зможу ловити більші хвилі.я страранно практикувала на коврику для йоги, мені здавалося що ситуація стає краще, але мої катання тільки погіршувалися, бо реальність ані трохи не відповідала очікуваннямі одного разу я чисто заради інтересу вирішила спробувати встати на іншу ногу - як регуларну далі ви зрозуміли))в якийсь момент мені здалося, що я ніколи не вийду зі стану шоку - настільки мене вразило усвідомлення, що 8 місяців я змушувала своє тіло і мозок робити дію, яка фізично мені не підвласна: в мене тупо не вигинається ліва стопа у потрібний для опори кут, проте права - на ізіі у стійку регулар я застрибую одним рухом коли мій знайомий серфер це побачив, він сказав що з такою стійкою мені треба кататися по трубам (це коли хвиля завертається в тунель, і ти їдеш всередині) - це був найкращий комплімент в моєму житті))як трапилося, що нікому не прийшла думка про іншу ногу раніше - я не знаю) але тепер вчуся серфити заново, тому що вставання вставаннями, а тіло вже відкалібрувалося на іншу сторону, і встаю я зараз добре, але їхати все ще важкувато. але з кожним днем краще 🥰смішно, що минулого року я зробила татуювання дівчинки-серфера, і мені всі казали, що вона на мене схожа, тільки вона у стійці регулар, а ти ж, аня, гуффіа потім подруга мені на день народження згенерувала милі тематичні зображення - власне, одне з них ця картинка зверху, - і мені тренер написав "дуже схоже, тільки ти гуффі, а вона регулар"тепер все нарешті стало на свої місця))такі випадки трапляються дуже рідко і зазвичай людям на "не їхню" ногу кататися прям некомфортно і швидко стає очевидним, яка стійка правильна. ну а я тепер каракатиця-амбідекстр 😀