Я чесно намагався добити альбом Клавдії Петрівни і зробити висновок у кінці. Але оце відчуття дратування, що міцно стискає нутрощі, виявилося сильнішим за мене. Тож я зупинився десь на половині, щоб себе не мучити.Тож мучитиму вас своїм постом.Таке враження, що Клавдія Петрівна - чисто експеримент над слухачем. Експеримент чи зможе він відрізнити реального артиста від продукта аішки. Бо Їде Дах саме так і звучить. Як патерн і опис, які прогнали через програму, отримали кілька десятків результатів, а з них потім обрали найкращі.Чи правильно це - робити висновки про реліз, коли не дослуховуєш його? На мою думку, так. Особливо, коли після 50% дистанції не змінюється нічого. Мелодія й вокальна партія тупо не рухаються. А бодай мінімальна логіка, щоб з'явився хоч якийсь сенс, не відвідує пісень взагалі. Перша ітерація Клавдії Петрівни здавалася мені відносно притомним продуктом. Така музика теж необхідна. Типу життєва мудрість. Поверхнева, але це працювало.З кожним новим синглом Клавдія перетворювалася на нову версію у вигляді відверто галімої кабацької пісні. Із гидким у своїй томності вокалом Клавдії, у якому відчуваються втома і зверхність до всього і всіх. Їде Дах - вже третя варіація Клавдії, у якій докупи нічого не збирається. Якщо слухати на тлі, то це непомітно. А ось більш вдумливе прослуховування виявляє як усе розлазиться на клаптики. Власне, це і дратує найбільше. Доповідь закінчив.https://youtu.be/1roiuzbLJ8g