Вночі дитина витягнула мене з-під ковдри в коридор: мам, вставай, зараз знов полетять. Шахеди, тривога. Сидимо в коридорі та слухаємо, як працює наше ППО. Далеко. Не в наш район. Чатік пише про пожежу у спальнику на півдні міста, а потім що її загасили. Відбій тривоги, йдемо спати далі. Звичайна така українська коротенька червнева ніч. Завтра буде кіно про Вагана: хранителька Олена Рімко навіть під час війни робить неймовірні речі та покаже декілька картин художника наживо. Це не виставка в тому сенсі, до якого ми звикли. Це вечір пам'яті митця, поринання в його життя і творчість: Ваган буде на екрані і у своїх картинах.Одеса завжди зневажливо відносилася до Вагана: якийсь божевільний в Міськсаду малює дивні картини. Шумний, незручний, непередбачуваний. А Одеса архаїчна і статична взагалі. Ні, бувають прориви, прозріння і просвітлення, але ненадовго. Ваган - це як раз про таке осяяння. Приходьте. Завтра о 16.00. В ONFAM у Жовтих Велетнях, які є укриттям за гротом.Дякую Збройним Силам України🇺🇦