Більшості записка для тих кому 25-30+ років,як більшості мого оточення.

Ми — діти бетонних дворів і зламаних гойдалок, народжені між VHS-касетою і першим сенсорним телефоном.

Нас виховували батьки, у яких вчора був СРСР, а потім не зрозуміло яке виживання після переділу власності 90-х років.

Памʼятаю першу гру на телефоні «ящички»)Шось по типу тетрісу.

Батько купив чорно-білий телефон сіменс на якому була та гра.

Нашими «соцмережами» були під’їзди й лавки під будинком, де можна було отримати і перший поцілунок, і перший ляпас.

Постійні бійки між дворами або битви камінцями чи збройні військові кампанії двір на двір сніжками в зимку з повноцінними окопними лініями)

Ржаві качелі в будь якому з дворів,карти під ліхтарем в старій беседке на сигарети зі старшаками з двора.

Красти гральні карточки людини павука в газетному кіоске коло зупинки і суха мівіна за 10 копійок.

Тенісні турніри де визначались абсолютні чемпіони вечору,доганялки по всьому району,хованки на купі закинутих локацій.

Колись ми з однокласником стабільно залазили в за брошку на районі,дражнили місцевих наркоманів та сторожа і бігали від дворових собак шо підгодовував сторож,нам було років по 10.

Ми бачили, як у дворі чувак зникає на «заробітки» і повертається через рік з золотими зубами і шрамом на шиї.

А коли їдеш в школу через зупинку 10ої маршрутки,на зупинці сидить твій сусід «на кумаре» з кентом шо їх прям викручує і питають набрати номер а ти кажеш шо «тільки з моїх рук» дзвонив шоб вони відібались і їдеш далі прогулювати уроки)

По телевізору уматовий Джекі Чан в мультику та бандитсько-мусорські серіали і фільми.

В яких бандити в кожанках постійно протистояли мусорам в погонах.

Піднесення культу кріміналу та «блатной романтики»,купа цікавих персонажів з району і тисяча і одна «мікро тема» ще в школі.

Ми виросли на зламі тисячоліть,на переламаному етапі поколінь.

Коли ще так звана пост радянська людина - це наші батьки і частково ми уже будуємо нових людей які ніяким чином не жили і як ми,не виховувалися людини які жили в ссср.

Пострадянська людина — це той, хто стоїть між двома світами. Однією ногою у минулому, другою — в майбутньому, але завжди готовий, що земля під ногами знову зникне.

Не дарма в нашій країні,кожен трошки лікар,трошки юрист,трошки будівельник,трошки кухар.

Адже завжди треба викручуватись,вигадувати,мудрувати,діставати,мутити і так далі.

Тому ми і сильніше від західних наших ніжних сусідів.

Бо я памʼятаю як ми в дитинстві пиздлись з бомжами каміння та палками,бо вони зайняли тепло трасу де ми грілися між тим щоб кататися на ковзанах)

Тому ми до сих пір тримаємося.

Тому зціпивши зуби засинаємо під звуки балістики.

Тому на прикладі батьків виживаємо від того що маємо і знаходимо час для позитиву.

В цьому немає ніякої романтики,крім ностальгії по чудовим часами дитинства.

Тому нам треба йти до кінця,щоб наші діти і онуки використовували термін «пост-радянська» людина як за щось давне і до кінця не зрозуміле…

Якісь таки думки і ностальгія перед сном,нехай вам насниться смак паличок «Салют» з червоною ікрою😮‍💨⚡️⚡️🫡