Я сподіваюся, читачі потім фото накидають з події, бо я ж не фотографувала.Лежу зараз у готельному номері, милуюсь квітами, їм шоколад і черешню, яку мені подарували на презентації. Одна пані привезла три ящики черешні зі свого саду, два нам з Білкою, один пану Чекалкіну :) Одеса - одне з тих міст, де нас буквально не випускають з обіймів. Настільки приязні, позитивно заряджені люди приходять на зустрічі. І наскільки мені легко з ними у спілкуванні, жодного незручного моменту.Скрізь жива українська мова - на самій події, що зрозуміло, а також у місті. Сьогодні я була і на новій пошті, і у кафе, магазині - скрізь працівники першими заговорюють українською. Років п'ять тому було інакше. І місто, і люди змучені обстрілами. Душа болить дивитися на сліди прильотів, боляче від того, що варвари намагаються знищити щось прекрасне, красу, якої так мало у світі. І водночас мені здалося, що одесити тримаються з великою гідністю.Все прибране, заклади працюють, магазини відкриті, перехожих багато на вулицях. Але повернімося до події: люди стояли у проході, деякі бажаючі просто не втовпилися, лишилися у коридорі. Мені навіть довелося віддати свій стілець :) Всі чекають нової книги, обіцяють на її презентацію наставити більше стільців :) А я дивлюся крізь панорамні вікна на море і думаю, що тут би я її дуже швидко дописала. Таке відчуття свободи і простору перед очима...Якби не країна - гній по сусідству, ми б жили як у раю.