Повідомлення telegram каналу - @aschotamupp

Як пороблено.
Викладачі деяких київських вишів піднялися на захист свого колеги з Карпенка-Карого. Ви вже, напевно, бачили допис пана Юлія з Києво-Могилянської академії, у якому він висміює студенток, які наважилися заговорити про домагання.
Якщо вас недостатньо нудить, можете також сходити у коментарі на Українську правду, подивитися, що люди пишуть на адресу дівчат.
Але пересічним громадянам можна пробачити їхню тупість, зверхність і недалекоглядність. Мабуть. Я не пробачаю, бо не вважаю відсутність мозгів пом'якшувальною обставиною, але хтось може знизити планку очікувань і пробачити.
Але до викладацької спільноти у мене є кілька слів. Пишу як мама, не як письменниця.
Цього року моя дитина закінчує школу. Я дивлюся на доньку та її однокласників і розумію, яка це дорогоцінність.
Діти, які вивчилися в українській школі. Діти, які досі лишаються у Києві, звично бігають в укриття, роблять уроки під завивання сирени, живуть, планують своє майбутнє.
Як їх мало, і як з кожним тижнем навіть, не місяцем, стає все менше. Їх вивозять за кордон зі страшною силою, а наша влада робить усе можливе, щоб прискорити виїзд.
Чесно, я не знаю, як ви плануєте роботу своїх закладів на найближчу перспективу, навіть на рік-два. Які у вас прогнози у середній перспективі, з ким ви збираєтеся працювати.
Але я знаю одне. Ці діти заслуговують на найглибшу повагу. Їхня цінність, кожного з них, непомірно висока. До них потрібно підходити так, як ви підходите до чиновників або депутатів, от з таким же рівнем трепету і делікатності.
Всі намагання самоствердитися, потішити власне его або вивищитися за рахунок цих дітей поховають і вас самих, і ваші заклади.
Ласкаво просимо у новому світі, який змінила війна. Звикайте.