Ах, якби тоді, три роки тому, централізовано евакуювали музеї, дитячі будинки, геріатричні пансіонати і військові шпиталі. Якби чесно сказали: ситуація один з десяти. У кого є можливість, проведіть зимові канікули на західній. Дітей і жінок хоча би відправте до весни, а там видно буде. Якби ж "Мрію" прибрали з Гостомеля. Це ж не важко було, вона ж на льоту... Херсонський художній....Я не говорю про військові справи, без мене є кому про це розказати. Не говорю про Маріуполь, там слово живим свідкам. Я можу сказати про себе - ми з батьками і дітьми могли б не їхати 36 годин до Франківщини. У нас були ресурси і можливості виїхати з комфортом заздалегідь, якби від влади надійшов чіткий сигнал. І я дуже рада, що ми не змогли виїхати по Житомирській трасі, яка стояла наглухо. І не ломанулися через Бородянку. Ми не злетіли у провалля підірваного мосту, як деякі машини вночі, і не потрапили під гармати росіян. І ще ми якимось дивом вибралися з Києва, коли на метро біля мого дому сталася перестрілка між своїми, бо у загальному хаосі військові не налагодили контакт і подумали, що у місто заходить ворог. Пам'ять стирається, люди стираються. Чим далі, тим більше зусиль буде докладено, щоб замилити ці епізоди. Але поклавши руку на серце, всі ж розуміють: можна було інакше. Можна було хоч спробувати, дати мізерний шанс. Тому, що зробив Зеленський, нема виправдання. От нема і все.