#РодовіднаПросвіта
Перепис 1926 року: 29 мільйонів жителів УСРР і 14 питань про кожного

Ваші прадідусь і прабабуся в грудні 1926 року напевно відповідали переписувачу: скільки років, якої народності, яка рідна мова, чи вміють читати. Їхніх імен у надрукованих підсумках ви не знайдете, але зможете побачити світ, у якому вони жили, з точністю до округу.

🗓 Що це було
Перепис — це суцільний облік усіх жителів країни на одну дату. Всесоюзний перепис 1926 року став першим, що охопив усе населення СРСР. Перед ним були лише часткові: 1920 року, у розпал війни, і 1923 року, тільки для міст. Попередній повний облік на наших землях — перепис Російської імперії 1897 року.
Критичним моментом, тобто миттю, на яку фіксували населення, була північ з 16 на 17 грудня 1926 року. Рахували наявне населення — тих, хто фактично перебував на місці, а не лише прописаних. Переписувачі ходили від дверей до дверей два тижні в селах і тиждень у містах. Дозволялося й самому заповнити бланк.

📋 Чотирнадцять питань
Головний бланк — особистий листок, по одному на кожну людину. Програма мала 14 ознак: стать, вік, національність, рідна мова, місце народження, скільки часу людина живе в місці перепису, шлюбний стан, грамотність, фізичні вади, психічне здоров'я, заняття й галузь праці. Безробітних ще питали, як довго вони без роботи і чим займалися раніше, а людей без занять — з чого вони живуть. У містах заповнювали ще сімейну карту: склад родини, тривалість шлюбу, умови житла.

📊 Що показали цифри
В Українській СРР тоді нарахували 29 018 187 жителів, з них у містах — 5 373 553. Українців було 23 218 860, тобто близько 80 % населення. Росіян — 9,2 %, євреїв — 5,4 %. У селах українці становили 87,5 %, а в містах — лише 47,3 %. Українську мову рідною назвали 76,4 % жителів республіки: 85,6 % на селі і 36 % у містах. Більшість людей, 81,5 %, жили в сільській місцевості.
Для порівняння: в усьому СРСР перепис нарахував 147 027 915 осіб, і грамотними були 56,6 % людей віком 9–49 років.

📚 Чим перепис корисний генеалогу
Повні підсумки вийшли друком у 56 томах, які друкували з 1928 року. Це статистичні таблиці, а не списки людей: у них числа по округах, районах і містах, а не прізвища. Округ — це адміністративна одиниця УСРР 1920-х років, щось середнє між сучасною областю й районом.
Проте частина первинних бланків уціліла. У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО, Київ) у фонді 582 збереглися сімейні картки по містах, із прізвищем голови родини й адресою. Фонд — це документи однієї установи, опис — перелік справ у ньому, справа — окрема тека. Бердичівська округа — це опис 1, справи 1433–1438: Бердичів у справах 1433–1435, Козятин — у 1433 і 1436, там же Любар, Погребище, Чуднів. Схожі картки є для Харкова, Полтави, Луганська, Чернігова та інших міст.
Ось що такі таблиці можуть розповісти про предків. Ви дізнаєтеся, якою була частка грамотних у їхньому окрузі. Побачите, якою мовою говорили сусіди і чи було село українським, німецьким, єврейським чи змішаним. Окружні статистичні бюро видавали ще й списки населених пунктів за матеріалами перепису, наприклад «Населені місця Київщини» 1927 року. Там можна знайти своє село і число його жителів. А 1931 року в Харкові вийшла праця Арсена Хоменка «Національний склад людности УСРР» за підсумками цього перепису.

⚠️ Про що варто пам'ятати
Перепис фіксував «народність», і її визначення обговорювали ще до початку обліку. Українські представники пропонували класифікувати людей за рідною мовою, але методику не змінили. Траплялося, що відповіді про народність виправляли переписувачі або пізніше статистики. Тож національні цифри — це картина, побачена очима радянської статистики, а не дзеркало самоідентифікації кожного.

🔎 Практична порада
Визначте, до якого округу в 1926 році належало село ваших предків, і знайдіть таблиці перепису саме для цього округу. Порівняйте їх із даними 1897 року. Так ви побачите, як за тридцять років змінилися грамотність, мова й заняття людей довкола вашої родини.