Статистика telegram channel - @annaivkotg

> Життя не приносить нам готові подарунки на тарілочці. 🤍Воно відповідає на наші запити ситуаціями та людьми, які ставлять нас перед вибором. І щоразу це вибір між двома полюсами: - діяти зі страху чи діяти з любові? - наблизитися до своєї істинної суті чи знову зрадити себе на догоду іншим? Люди потрапляють у пастку «нескінченної терапії». Нам здається, що зцілення відбудеться тоді, коли ми розберемо абсолютно всі дитячі травми, прочитаємо сотні розумних книг і налаштуємо життя до ідеалу. Але це ілюзія.Справжні зміни та психологічний зріст відбуваються не в кабінеті психолога і не в глибоких роздумах. Вони відбуваються в момент одного маленького, але свідомого вибору у реальному житті:[Коли ви обираєте не терпіти те, що руйнує][Коли ви дієте попри сумніви, бо вірите у свої сили][Коли замість звичного почуття провини чи меншовартості («я якась не така», «я недостатньо хороша»), ви обираєте підтримати себе, як найкращого друга]Обираючи любов до себе, ви автоматично вимикаєте вібрацію страху. Ви перестаєте стискатися, щоб поміститися в чужі очікування. Ви стаєте помітними для того успіху і тих людей, про яких так довго просили. Почніть з одного маленького кроку сьогодні. Що прямо зараз ви можете зробити з позиції любові до себе, а не зі страху щось упустити чи комусь не догодити? ⬇️💌 Напишіть у коментарях, давайте підтримаємо одне одного.

Прочитай для себе 🤍Іноді здається, що ти робиш все правильно, але життя все одно висмоктує з тебе сили. Все валиться одне за одним: здоров’я, фінанси, енергія, відчуття власної сили. Ти втрачаєш себе, навіть не помічаючи цього, а світ наче проти тебе.Проходить час і настає момент вибору. Ти вирішуєш: «більше не залишаюся там, де мене не підтримують по-справжньому». З прийнятого рішення починається процес змін:•Енергія повертається. •Віра в себе росте. •Тіло і душа відчувають полегшення. •Починаєш помічати себе і це помічають інші. Люди, які поруч, життя, можливості — все ніби оживає разом із тобою.Ти починаєш дозволяти собі масштабуватися, подорожувати, рухатися у напрямках, які раніше здавалися недосяжними. Навіть ті сфери життя, де здавалося, що нічого не зміниться, починають вирівнюватися, ставати легшими, кращими, яскравішими. Цей magic🪄— це результат того, що ти почала слухати себе, розуміти, де тобі добре, а де — ні.Все, що раніше виснажувало, відпадає. З’являється простір для сили, для росту, для радості. Життя починає підлаштовуватися під тебе, а не ти під нього. Коли ти обираєш себе, світ відповідає тобі своєю підтримкою. І це відчуття — неймовірне….😍

Частинка естетики навчання 24/7 📚🧠Я сьогодні зловила цікаву думку.Коли ти вчишся тому, що тобі справді цікаво, навчання стає частиною тебе. Щось, що ти проживаєш кожного дня, навіть не помічаючи.Наприклад, в мене психологія стала стилем життя.І я часто ловлю себе на думці, що ніби нічого не зробила, хоча весь день була в процесі навчання, аналізу, відчуттів.👀 Знаєте, це така пастка для тих, хто звик бути “відмінницею”. Ми звикаємо до високих стандартів, до постійного «ще краще», і через це можемо знецінити все, що вже зробили.Ти щодня ростеш, вбираєш нове, мислиш, аналізуєш, пробуєш.Ти не стоїш на місці, просто твій ріст став настільки природним, що ти його не помічаєш.І я все частіше нагадую собі:можливо, я не лінуюсь,просто очікую від себе забагато.Якщо ти сьогодні хоча б на крок ближче до розуміння себе - це вже величезна робота.Ти вклала в це час, енергію, думки, серце. І це заслуговує вдячності🩷!Тому сьогодні я кажу собі і передаю вам:“Дякую. Я справді стараюся. І цього достатньо.”

Чому зміни так страшно починати?Зміни завжди починаються з маленької внутрішньої тріщини, яку ми намагаємося не помічати, бо звикли до того, що є (навіть якщо це давно стало тісним і важким).Ми боїмося ступити в невідоме, бо мозок шукає безпеку, а невідомість здається загрозливою. Хоча насправді вона лише запрошує нас жити повніше❤️‍🔥. Усе всередині нашого тіла кричить: «залишся там, де знайоме, бо там ти вже навчилася дихати, хоч іноді й затискаєшся від цього повітря».І водночас твій внутрішній перфекціоніст шепоче, що починати можна тільки тоді, коли все ідеально, а ми знаємо, що «ідеально» ніколи не настане. І тут відкладення стає звичкою….👀Втома, тривога, виснаження роблять кроки важкими, кожен рух дається зі зусиллям, але навіть у цих дрібних зусиллях зароджується життя. Старі звички тиснуть і обмежують, але водночас дають відчуття знайомого, і тому ми тримаємося за них, боячись втратити хоч трохи стабільності. І саме через цей страх почати здається майже неможливим. 💡Але насправді перший крок не в зовнішньому світі, він всередині: в умінні дозволити собі відчути страх і не відкидати його, в умінні побачити вигоду, у відчутті підтримки, навіть якщо це просто слово, яке ти шепочеш собі. Маленький рух, увага до власних відчуттів, відпускання старих патернів і світ вже трохи інший, бо ти вже трохи інша. І тоді страх перестає бути ворогом, а стає сигналом, що ти рухаєшся вперед. Зміни починаються тихо, всередині, і саме ця тиша, цей внутрішній рух формує нову версію тебе, яку ти ще тільки пізнаєш🤍✨…

У мене часто питають: «а з чого почати, якщо я відчуваю себе розгублено?»- з чесності.З тієї миті, коли ти визнаєш:«мені вже не окей»,«я втомилась бути сильною»,«я більше не хочу тягнути все на собі»,«я не знаю, хто я, коли не зручна».Я знаю цей стан.Коли ти ніби нормальна, але не жива настільки хотілося б. Коли вдень функціонуєш, а ввечері не можеш заснути від думок.Коли здається, що ти щось упустила в житті (себе).Мені важливо, щоб людина, яка приходить до мене, не відчувала потреби бути зручною, правильною чи «вже розібраною». Мені не потрібна красива історія чи логічна картинка. Я спокійно витримую розгубленість, сумбур, сльози і мовчання. Часто дівчата приходять із відчуттям: «я не розумію, що зі мною», і це нормальний початок. Я не чекаю, що клієнтка з першої хвилини все пояснить чи видасть зрозумілий запит. Ми поступово розплутуємо клубок: через тіло, через слова, через тишу. Для мене цінно, коли клієнтка починає відчувати, що вона не «занадто», не «поламана», не «проблема», а жива🥹. І може бути собою навіть тоді, коли сама себе не розуміє. Завжди саме з цього починається процес, який справжній, гарний і чесний❤️.Хто давно стоїть на своєму роздоріжжі і хоче знайти шлях - пиши для консультації в особисті: @iannarr

🎙️мій приклад: Я щоразу перед новим навчальним роком проговорю собі: «ну цього разу точно не в гуртожиток».А потім я опиняюся де? Правильно, в гуртожитку 🥲!Чому так? Бо певно, Аня, ще не все переусвідомила тут. І от лиш через 3 такий крок, я зрозуміла, що мала тут отримати.Я шукала свій простір, свою тишу і свій побут. Тобто, щоб я була для себе сама керівницею свого всього часу. Але ж гуртожиток не такий, хіба не так? Саме так! Проте цього разу я стала жити одна і спочатку цього я боялася. Навіть на початку навчального року був той час, який прямо показував, що я ще не готова жити сама. Я без подруги в кімнаті просто напросто плакала і хотілося втекти від себе. Зараз я живу сама, і оп, протягом 9 місяців нових змін, думок, мислення і нарешті тим афігенним вкладом думки в голову, я прийшла до рішення, що «цього разу ти тут саме для цього проживання, от ти мала отримати це тут». Іноді варто опуститися на серце ❤️‍🩹 і запитати себе : це ж мені потрібно для чогось? Підкажи🙏І відповідь буде.