Сьогодні святкую день своєї появи на цей світ. День мого буття. День життя, яке триває, бринить, розквітає і плине в мені й через мене. Якраз світає, коли пишу ці рядки. Люблю зустрічати світанки. Я дякую Богові за це прекрасне, тендітне, єдине і неповторне життя, яке живу. З віком я дедалі більше ціную те, що в мене є, і тих, хто поруч. Прості миті, в яких багато сили, багато любові. Прості речі, які наповнюють. Тишу. Мені подобається зберігати цю тишу в серці і бути сповненою миру. Я вчусь довіряти… собі, Богові, світові. Прагну жити без поспіху, смакуючи кожну мить, а не пробігаючи день на автоматі. Мені здається, з кожним роком я дедалі більше повертаюсь до себе. Несуттєве відходить, зайве відпадає. Залишається те, що моє, те, що справжнє. Очищується віра, міцніє надія, зростає любов. І хай так буде. З новим роком життя мене! Дякую, що ви є зі мною, розділяєте мої сенси, читаєте те, що пишу, відгукуєтеся серцем. Дякую нашим Захисникам, завдяки яким живу в безпеці. Дякую батькам за дар життя і всю вкладену в мене любов і віру. Дякую сімʼї - чоловікові й донечкам, що леліють мене і обдаровують своєю любовʼю. Дякую сестричці, братовій з її сімʼєю, родині, друзям, усім моїм близьким і рідним людям, навіть якщо вони зараз за тисячі кілометрів, за любов, присутність і тепло, яке ви мені даруєте. Сьогодні мені особливо хочеться дякувати. Мабуть, мій стан і відчуття співзвучний зі словами словами з псалма: «Я не женусь за тим, що надто велике й дивне для мене. Я втихомирив свою душу. Немов дитя, душа моя у мене». Обіймаю ❤️