Якщо пам’ятаєте, “Vanguard Big Band” вже потрапляв у фокус «анатологічної» уваги в сюжетах про 60-ті та 70-ті, наразі сталося щось на кшталт «повторення пройденого» (висловлюючись фразами з шкільної педагогічної лексики). Йдемо далі. Тема еволюції саме американських біг-бендів повністю нами не закрита навіть при тому, що згадати всіх неможливо, оскільки вони (біг-бенди) виникали наприкінці ХХ ст. переважно як разові студійні проекти, часто-густо для супроводу зіркових вокалістів в певному концертному турне чи для виступу на фестивалі, а по тому – щезали, ніби розчиняючись по завершенню своєї production life. Проте тимчасове зрідка, але ставало постійним в разі, коли сума сесійних музикантів раптово давала феноменальний синергійний ефект. Так сталося у 1999 році в Лос-Анджелесі. На студії анімаційного кіно в Голівуді задля разового озвучання зібрався тимчасовий біг-бенд, який наступну чверть століття став постійно діючим і увійшов назавжди в історію джазу. Я в цьому абсолютно впевнений.

Gordon Goodwin’s Big Phat Band 📚

Коли я слухаю надскладні, віртуозні композиції “Big Phat Band” Гордона Гудвіна, мимоволі порівнюю їх з JLCO Вінтона Марсаліса. В голові крутиться таке собі дитяче питання: «Хто крутіший?», адже виконавський рівень обох оркестрів захмарний. Недосяжний для інших біг-бендів однозначно. (Таке враження, що бенд-лідери поділили кращих в світі американських музикантів порівну, вичерпавши таким чином кадровий резерв повністю). Проте є і суттєва різниця, насамперед в царині репертуарної політики. Марсалісовий бенд функціонує в, так би мовити, горизонтальній площині, репрезентуючи «конвейером» історично різностильові джазові програми. Місією «офігенного» [phat] бенду містера Гудвіна стало досягнення ансамблевих вершин в полістилістичній вертикалі, формування суто свого band level, віднайдення своєї метаідеї звуку, втім не виходячи далеко за межі свінг-традиції та загального електроджазового мейнстріму (jazz funk, jazz fusion etc). Зазначені принципи втілені були лідером вже в першому та другому альбомах “Gordon Goidwins’s Big Phat Band” як ідейне кредо для подальших програм оркестру.

Swingin’ for the Fences: playlist 🎧

Окрасою оркестру в дебюті стали зіркові солісти – кларнетист Едді Деніелс (можливо, реально кращий за всіх в джазі на цьому інструменті), добре знайомі вам Ерік Марієнтал (альт-саксофон) та маестро Артуро Сандовал (труба). Сам лідер теж не просто «начальник», роботодавець. Гордон Гудвін ідеальний тренер ідеально підібраної команди. Перший серед рівних. Про це лекція Елени Паркер, ознайомитесь.

The Gordon Goodwin’s Big Phat Band Story 📚

Більшість критиків вважають найяскравішою композицією Гордона Гудвіна цю – “Hunting Wabbits”. Абсолютно погоджуюсь [памʼятаю, як під час свого чиновницького офісного життя ранок в кабінеті починав з філіжанки кави та прослуховування “Hunting Wabbits” – бадьорий настрій і ясна голова протягом дня були гарантовані]. Або слухав (за наявності часу) ще якісь інструментальні шедеври оркестру Гудвіна, наприклад, версії «хітів» Моцарта і Гершвіна, чарівний кларнет Едді Деніелса.

Hunting Wabbits 🎧
Mozart 40-th Symphony in G minor 🎧
Rhapsody in Blue 🎧

[ С п о г а д и. Чесно кажучи, в мої чиновницькі «нульові» я нічого не чув про феномен під назвою Big Phat Band (тоді мені не до відстеження джазових новинок було, надто завантажений був іншим на державній службі). Вже не раз розповідав вам про, на жаль, так і не реалізований проект, яким паралельно тоді опікувався – створення штатного біг-бенда при палаці «Україна». Музичним керівником майбутнього оркестру планувався Ігор Олегович Стецюк, видатний композитор і аранжувальник, наразі професор НМАУ ім. Чайковського. (Тоді ще музичний керівник «Радіобенду» Алекса Фокіна). При першій зустрічі з ним я спитав, як він уявляє собі майбутній оркестр, його рівень, характер звучання. Стецюк простягнув мені CD і коротко сказав: «Ось так». Я поставив диск на свій плеєр тоді прямо в кабінеті і… все зрозумів: є в світі еталон, довершений біг-бенд-ідеал. Те, чого потрібно прагнути. Той Еверест, на який ми зобов’язані видертися.