[С п о г а д и. Хто ознайомився уважно з останнім за ліком «анатологічним» нарисом про український поп-арт 70 – 80-х, можливо згадає мою розповідь про те, як раптова передчасна кінчина директора палацу «Україна» Миколи Петровича Мозгового перекреслила можливість реалізації проєкту створення при палаці штатного біг-бенда. Так от, існувала домовленість про те, що запрошеним музичним керівником оркестру на першому етапі його формування стане пані Марія Шнайдер. Вдалося навіть вирішити непросте питання фінансування проекту (на рік принаймні). Не судилося. А міг би виникнути національний аналог джаз-оркестру Лінкольн-центра…].

…. «Чи були ви на Таїті?» – занудливо питав у всіх папуга Кеша в старому радянському мультику. Перефразуючи, питаю: «Чи були ви в Лінкольн-центрі?». Я був. Дійсно, хто побував у Нью-Йорку, при бажанні міг би відвідати принаймні один з культурних закладів цього велетенського комплексу. Там є все, на будь-який смак. Наскільки велетенського? І що воно взагалі таке – Лінкольн-центр? Якщо цікаво, то читайте вікі-статтю. Складете уявлення.

Lincoln Center 📚

Сподіваюсь, у вас не викликає сумнівів, який заклад я відвідував у кожний свій візит до NYC в Лінкольн-центрі – зазвичай, ту частину performing art association, яка відповідає за джаз, а саме Jazz at Lincoln Center [редакторка блогу відвідувала під час гастролей зовсім інший заклад центру – Metropolitan Opera]. В штаті даної art association утворився у 1988 році біг-бенд, який став де-факто офіційним флагманом jazz music у США, підтримуючим відповідні національні традиції на, можна сказати, державному рівні (як тут не порівняти з радянською системою, де подібні оркестри в союзних республіках утримувалися за державний кошт і йменувалися, говорячи мовою оригінала, «государственный эстрадный оркестр такой-то республики»). У США до подібного тупого бюрократизму не скотилися, але JLCO, безумовно, існує як квазідержавне утворення без прямої вказівки в лейблі на подібний офіційний статус.

Jazz at Lincoln Center Orchestra 📚

Нинішній незмінний керівник JLCO маестро Вінтон Марсаліс очолив оркестр у 1990 році і одразу визначив дві програмні речі. Перша: генеральна лінія оркестру – звукова музична історія американського і світового джазу. Друга: за взірець береться творчість Дюка Еллінгтона та інших подібного рівня майстрів минулого. Класика джазу. Почав Марсаліс з Еллінгтона.

Jazz at Lincoln Center Orchestra – Essentially Ellington: playlist 🎧

Далі два доволі рідкісних відеозаписа «живих» виступів оркестру в 1995 та 1999 роках. Як воно все починалося. Вже тоді в складі помітні музиканти, що працювали до 2025 року включно – Райан Кайсор (lead trumpet), Шерман Ірбі (alto sax), британець Джо Темперлі (1929 – 2018, bari sax), Віктор Гойнс (tenor sax) та ін. майстри, без яких важко уявити нині цей оркестр. Його фундамент.

JLCO, Wynton Marsalis, Munich, 1995 🎧
Perdido, 1999 🎧

Окрему сольну програму разом з JLCO вважали за честь підготувати всі без винятку майстри contemporary jazz music. Тематичні програми, присвячені музиці майстрів минулого (Брубек, Монк, М. Девіс тощо) стали окрасою концертних програм Лінкольн-центра. Все це вже відбувалося у ХХІ ст., тож повний «розбір польотів» в майбутньому. Поки що без коментарів, даю посилання на великий плейлист. Там майже все за всю понад тридцятирічну історію оркестру. За вами вільний вибір будь-якої з численних програм, яка більш за інші припаде до душі. Обирайте.

JLCO: playlist 🎧