Щодо команди однодумців. До складу «електричного бенду» ввійшли дійсно кращі з кращих, найкреативніші музиканти нової (на той час) хвилі, contemporary jazzmakers. Джон Патітуччі віртуозно грав (і продовжує грати) не тільки на улюбленому акустичному контрабасі, а й на усіх можливих різновидах бас-гітари, зокрема, на 6-струнній Smith/Jackson гітарі, Fender Jazz Bass і т. Ін., а мій улюбленець, неймовірний драммер Дейв Векл записувався в альбомах Чіка, граючи на «найкрутіших» електронних Simmons Electronic Drums та програмуючи драм-машину Linn Drum.

[ С п о г а д и. Джона Патітуччі я мав змогу неодноразово чути і в Києві, i в нью-йоркському клубі “Blue Note”; останній раз в складі квартета Дейва Грусіна. Абсолютно універсальний, віртуозний музикант, тонкий стиліст і геніальний партнер. Навіть не знаю, кого можна поставити поряд за рівнем професіоналізму. Те ж стосується Дейва Векла – універсал, спокійний віртуоз. На його рівні хіба що Стів Гедд, вони концептуально схожі].

Гітаристи в “Chick Core Electric Band” змінювалися, однак, починаючи з альбому “Eye of the Beholder”, склад поповнився ще одним постійним учасником – альт-саксофоністом Еріком Марієнталом.



Eric Marienthal 📚

Eye of the Beholder, 1988, full album: playlist 🎧

[ С п о г а д и. Ерік Марієнтал доволі частий гість в Києві. Запросив його в статусі «кращого в світі саксофоніста» (так було подано в рекламних матеріалах) для сольних концертів лідер «Радіобенду» пан Фокін. Був я на першому концерті (до речі, аншлаговому – а як же, кращий прибув…).

Eric Marienthal & Alex Fokin Radioband 🎧

З приємністю згадую той концерт, адже ще був живий видатний трубач Валерій Щириця та й дехто з моїх друзів працював в «Радіобенді», зокрема, Віталій Делестьянов… А Марієнтала я бачив і чув ще не одного разу на наших теренах, в тому числі в складі “Big Phat Band” Гордона Гудвіна у Львові, на фестивалі «Леополіс», а ще раніше з Чіком Коріа, 2017 (тоді то ще був «Альфа-джаз фест»)].

Chick Corea Elektric Band , Alfa Jazz Fest, 2017 🎧 ]

Найбільш стилістично збалансованим, відтак дійсно концептуально постмодерністським я вважаю альбом 1990 року “Inside Out”. Там ансамблева полістилістика досягла свого вершинного рівня. Впевніться. Лише дві композиції – з альбому і наживо. Але красномовно.

Inside Out 🎧
Inside Out II 🎧