Сакс-традиція smooth jazz music виявилася однією з самих популярних і стійких. Кожне десятиліття поспіль після 60 — 70-х років (80, 90-ті тощо) зʼявлялися нові саксофонні sweet sentimental heroes – як в Європі, так і в Америці. Брутально долаю власні «червоні лінії» і розповідаю про найуспішніших з них. Поїхали… Почну з альт-саксофоніста 70-х, який принципово не вважав себе джазменом, а виключно блюз та поп-інструменталістом. Хоча, на мою думку, нічим не поступався в майстерності володіння інструментом та за іншими параметрами, наприклад, Гроверу Вашінгтону (який, навпаки, вважав себе та й був де-факто джазовим музикантом). Чимало поп-зірок першої величини запрошували «в команду» цього чудового альт-саксофоніста як сесійного виконавця, проте свій перший сольний, виключно інструментальний фанк-альбом він записав лише в середині 70-х – “Taking off”, 1975. David Sanborn 📚

Taking Off, 1975 🎧

Після дебюту Девід Сенборн випустив ще 19 альбомів. Шість з них стали «золотими», а один «платиновим». Сенборн володар шести премій «Греммі», першу з яких отримав за версію мелодії “All I Need is You”. В цілому в його творчості домінував jazz funk sound, а ось «чистий», фоново-розважальний smooth у Сенборна народжувався в колаборації з Бобом Джеймсом. All I Need is You 🎧

Double Vision 🎧

І все ж, в чому полягають стильові особливості «не-джазового» саксофоніста Девіда Сенборна? Багато в чому його соло нагадують Гровера, однак вистачає і відмінностей. Якщо прислухатися уважно, почуєш фразування, типове для блюз і рок-виконавців — вокалістів, а не типову інструментальну джазову імпровізацію. Ось декілька прикладів. Love & Happiness 🎧

Straight to the Heart 🎧

This Masquerade 🎧

Blues in the Night 🎧

Best of David Sanborn 🎧