Священник Анатолій Пустовалов

В одному маленькому місті живуть по сусідству дві сім'ї. Одне подружжя постійно свариться, звинувачуючи один одного у всіх бідах, а інші – мирно та тихо. Дивується норовлива господиня щастю сусідки. Заздрить.Каже чоловікові:- Іди, подивися, як у них так виходить, щоб усе гладко та тихо. Прийшов той до сусідів, зайшов тихенько до хати і сховався в куточку. Спостерігає. А господиня веселу пісеньку наспівує, і лад у домі наводить. Вазу дорогу саме від пилу витирає. Раптом зателефонував телефон, жінка відволіклася, а вазу поставила на краєчок столу та так, що ось-ось впаде. Але тут її чоловікові щось знадобилося у кімнаті. Зачепив він вазу, та впала і розбилася.Що буде? - думає сусід. Підійшла дружина, зітхнула з жалем і каже до чоловіка: - Пробач дорогий. Я винна. Так недбало її на стіл поставила. - Що ти, люба? Це я винний. Поспішав і не помітив вазу. Ну так, гаразд. Не було б у нас більшого нещастя. Боляче защемило серце у сусіда. Прийшов він додому засмучений. Дружина до нього: - Ну, що ти так довго? Подивився? – Так! – Ну, і як там у них? - У них всі винні. А ось у нас усі праві.

Як зберегти любов в сім'ї?Із розповіді одного священника...''Я пропоную молодим людям те, що для мене свого часу було своєрідним тренінгом: йду, наприклад, я ввечері додому і сподіваюся, що кохана дружина приготувала мені смачну вечерю і чекає на мене з приємною милою розмовою, бажаючи вислухати, втішити, обійняти, приголубити, що діти зробили усі уроки.Натомість бачу, що іграшки розкидані, вечеря не готова, уроки не зроблено, і дружина ще каже: «Слухай, там терміново треба щось посмажити на вечерю, і не забудь зробити англійську із сином».Я розумію, що це мені не подобається, що я не для цього начебто одружився. І в цей момент я маю собі нагадати, що не моя сім'я і моя дружина існують для мене, а я існую для моєї сім'ї. Я для моєї дружини, для дітей. І я повинен засунути своє невдоволення кудись у задню кишеню штанів і, засукавши рукави, вмикатися в сімейне життя.Якщо ми говоримо мовою православною, мовою християнською, то в цьому й полягає аскетика сімейного життя. Я мушу постійно зі своїми бажаннями, своїми незадоволеннями боротися і на рівні справ, і на рівні помислів, щоб змушувати себе жити заради своєї сім'ї.Безумовно, це приносить плід - величезне почуття задоволення, коли ти бачиш щасливі очі своєї дружини, коли ти розумієш, що твої діти зуміли перемогти свої проблеми завдяки тобі і твоїй дружині. І це збуджує у серці справжні, серйозні, глибокі християнські почуття, які можна назвати любов'ю… Не любов'ю-присвоєнням, а любов'ю-віддачею''.

– Як виховати у дітей повагу до батьків? – Щоб виховати повагу, треба, щоб діти бачили атмосферу поваги в самій сім'ї. Бо якщо, уявіть, самі тато і мама говорять про своїх батьків, відповідно про бабусь та дідусів, перед дітьми: «Ой, у нашої бабусі вже дах з'їхав»; або: "Не слухай ти бабусю"; якщо вони неблагоговійно говорять про своїх батьків, людей похилого віку, у присутності дітей, то як можна дітей навчити повазі? Як ти говориш про своїх батьків, так діти будуть говорити про тебе.Атмосфера взаємної неповаги чоловіка та дружини, якщо вони один одного ображають, лаються при дітях; якщо в сім'ї росте хлопчик і батько всіляко культивує непослух сина мамі, прямо в присутності мами відкрито каже: Ти майбутній мужик, що ти її слухаєш? (Така фривольність виховується в хлопчику, неповажне ставлення до мами), - як тут може бути повага, коли її немає в принципі? І коли дитина росте в такій атмосфері, і в школі, і по телевізору бачить приклади неповаги, та ще й у сім'ї не бачить поваги, то як її в ній виховаєш? – Тобто виховує насамперед атмосфера?– Атмосфера та власний приклад. Якщо батько в присутності дітей дуже шанобливо відгукується про матір, завжди намагається зробити їй щось приємне, а дружина, відповідно, чоловікові, тобто коли в такій атмосфері діти ростуть, тут не треба якихось титанічних зусиль. У атмосфері тепла та любові - дитина вбирає повагу.

Перед Таїнством Сповіді, священник читає молитви в яких просить Бога прощення гріхів для людей, які прийшли каятися. Одну молитву священник читає звертаючись до людини, яка хоче сповідатися.Ось переклад молитви з церковнослов'янської:''Ось, чадо, Христос невидимо сто­їть, приймаючи сповідь твою, не сором­ся, не бійся, не приховуй нічого від мене, але щиро скажи все, що вчинив ти, щоб отримати прощення від Господа нашого Ісуса Христа. Ось і ікона Його перед нами, а я (священик) тільки свідок, щоб свід­чити перед Ним про все, що ти скажеш мені, а якщо приховаєш щось від мене, по­двійний гріх матимеш. Отже, подумай, бо ти прийшов на лікування, щоб не відійти тобі незціленим''.Христос в Євангелії говорить такі слова: ''Кажу вам, що так на небесах більше буде радості за одного грішника, що кається, ніж за дев'яносто дев'ять праведників, які не мають потреби в покаянні''(Лк. 15:7). Господь завжди хоче нашого покаяння і Він завжди подає нам руку допомоги. Ми завжди повинні пам'ятати, що гріх віддаляє людину від Бога, а покаяння повертає втрачений Рай.

Звернення Предстоятеля у зв’язку з четвертими роковинами від початку повномасштабного російського нападу на Україну.Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує звернення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія у зв’язку з четвертими роковинами від початку повномасштабного російського нападу на Україну. Дорогі брати і сестри!Цього лютневого дня виповнюється чотири роки від початку широкомасштабного вторгнення російських військ на територію нашої Батьківщини. Всі ці роки українська земля потерпає від жахів воєнного часу, щодня втрачаючи мирних жителів та самовідданих захисників і захисниць.Сьогодні в Національний день молитви ми з особливими переживаннями звертаємось до Господа сил (пор. Пс. 79:5), Який влаштовує наші справи (пор. Іс. 26:12), щоб Він благословив нашу землю довгоочікуваним миром, через який у світі сіється плід праведності (пор. Як. 3:18).В єдиному пориві серця український народ очікує відновлення мирного і справедливого життя, повернення додому наших рідних та близьких. Особливі молитви сьогодні ми підносимо за військовослужбовців, медиків, енергетиків та працівників рятувальних служб, які несуть великий подвиг любові до своїх співгромадян, являючи приклад мужності та жертовності.Блаженний Августин говорить, що справедливість вимагає, аби ми перш за все любили Бога, потім Батьківщину, далі рідних і, нарешті, всіх інших людей. Духовенство та вірні Української Православної Церкви, слідуючи цим словам святителя, перебувають разом із багатомільйонним народом України як в самій Українській державі, так і за її межами, проповідуючи любов та взаєморозуміння, звершуючи різноманітні гуманітарні місії і проводячи благодійні акції, спрямовані на підтримку військовослужбовців та українців, що опинилися в складних умовах, спричинених жахом війни. Повнота Української Православної Церкви із винятковим трепетом підносить молитви до Небесного Отця, покладаючи на Нього щиру надію (пор. Пс. 54:23) та просячи про добробут кожного українця.Дорогі брати і сестри! Нехай сьогодні наші молитви до Господа будуть свідченням нашого щирого уповання на Нього, любові до наших співвітчизників та всіх тих, хто трудиться для збереження єдності духу в союзі миру (пор. Еф. 4:3) і зупинення страшного кровопролиття, від якого нині потерпає благословенна українська земля — наша спільна домівка. Нехай надія не полишає нас, нехай зневіра не входить в серця наші, трудімося спільно далі, захищаймо нашу Батьківщину, плекаймо внутрішню єдність і Господь не залишить нас.Благодать Господа нашого Іісуса Христа, любов Бога Отця і єдність Святого Духа хай буде із усіма нами (пор. 2 Кор. 13:13).Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!ОНУФРІЙМитрополит Київський і всієї України,Предстоятель Української Православної Церкви

Храм – це духовна лікарня, місце зустрічі з Богом''Храм Божий — це місце молитви, це місце покаяння, це місце розмови з Богом. В храмі людина очищає себе від гріха, який є тим духовним брудом, який оскверняє. В храмі людина отримує дари Святого Духа, які необхідні для її достойного земного життя і для досягнення спасення на Небі.Кожен християнин розпочинає своє життя в церкві – через Хрещення, та завершує своє земне життя теж у храмі, де його відспівують.Величезне значення має для людини храм. Дуже важливо, щоб ми це розуміли і намагалися відвідувати його якомога частіше.Людина повинна долати усі перешкоди, які заважають їй відвідувати богослужіння. Весь час знаходяться якісь причини – важливі, неважливі. Іноді просто немає настрою. Але треба себе заставляти. Коли людина хвора, вона змушує себе йти в лікарню. Може їй це не подобається, але вона йде туди, тому що отримує там зцілення. Храм – це духовна лікарня, те місце, куди ми приходимо і отримуємо зцілення своїх духовних і тілесних язв.Ми повинні частіше відвідувати храм Божий, бути уважними під час богослужінь, молитися і не дозволяли думкам відволікати нам від Бога.''Блаженніший митрополит Онуфрій

МУДРІСТЬ ВІД БОГА. АБО ЯК СВЯТИЙ АНТОНІЙ ВЕЛИКИЙ ПОСОРОМИВ ФІЛОСОФІВПреподобний Антоній Великий - подвижник IV століття, пустельник, який 47 років прожив у пустелі на самоті, в печері. Антоній Великий був неписьменним, але до нього вся Олександрія приходила за порадою як до мужа, просвітленого Божою благодаттю.І ось двоє філософів вирішили прийти в пустелю, щоб осоромити преподобного Антонія й усім показати, що він неписьменний і ні в чому не тямить… Їх зачепило те, що вони — філософи, які закінчили Олександрійську школу, а тут якийсь неписьменний монах сидить у пустелі, і всі йдуть до нього за порадою.Преподобний Антоній, передбачивши прихід філософів і їхні помисли, вийшов їм назустріч. Зі смиренням він уклонився їм і сказав: «Мужі вчені, філософи! Вітаю ваш прихід до мене, убогого монаха, в пустелю. Перш ніж ви поставите мені запитання, я хочу поставити вам лише два запитання. Дайте мені на них відповідь!» Філософи з гідністю вчених мужів, із самовпевненістю відповіли: «Ну що ж, став, старче, свої запитання». — «Запитаю перше: що з’явилося спочатку — людський розум чи літери?» Філософи сказали: «Звісно, розум первинний, а вже потім з’явилися літери, і з літер були складені книги».Тоді сказав преподобний Антоній: «Поставлю й друге запитання: якщо розум первинний, а книги вторинні, то чи не означає це, що премудрість не лише від книжного навчання, а подається людині за благочестиве життя, життя за заповідями — як дар Божий згори?»Немов громом уражені, стояли філософи. На все життя вони залишилися учнями преподобного Антонія Великого — старця неписьменного, але сповненого Божої премудрості.Митрополит Святогірський Арсеній

🌿Свята Татіана була дочкою багатого римлянина і була вихована ним у християнській вірі. 🌿Коли Татіана досягла повноліття, вона стала байдужою до багатства та інших благ і полюбила всім серцем духовний спосіб життя. 🌿Вона назавжди відмовилася від подружнього життя і за доброчесне життя її призначили дияконисою Римської церкви. На цій посаді вона старанно доглядала хворих, відвідувала в’язниці, допомагала незаможним, намагаючись постійно догодити Богові молитвами і добрими справами.🌿За імператора Александра Севера (близько 225 року) свята Татіана за сповідування Іісуса Христа прийняла мученицькі страждання від римського градоправителя Ульпіана. 🌿Згідно з давньою розповіддю, святу Татіану після різних тортур кинули на арену цирку (Колізею), щоб лютий лев розірвав її для забави глядачів. Але замість цього лев став лагідно пеститися до неї. Тоді святу Татіану усікли мечем. 🌿Вісім слуг градоправителя, які мучили святу, увірували в Іісуса Христа, бачачи над нею силу Божу, – і вони теж були після мук усічені мечем.

19 січня - Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа.🕊У той час, коли Іоан Предтеча проповідував на берегах Йордану і хрестив людей, Іісусові Христу виповнилося тридцять років. Він також прийшов з Назарета на річку Йордан до Іоана, щоб отримати від нього хрещення.Іоан же вважав себе недостойним хрестити Іісуса Христа і став відмовляти Його, кажучи: «Мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене?».Та Іісус сказав йому у відповідь: «Облиш нині», тобто не відмовляй Мене тепер, «бо так належить нам виконати всяку правду» — виконати все за Законом Божим і показати приклад.Тоді Іоан не став перечити і хрестив Іісуса Христа. Після завершення хрещення, коли Христос виходив з води, раптом розкрилися над Ним небеса, й Іоан побачив Духа Божого, Який у вигляді голуба спускався на Іісуса, а з неба почувся голос (Бога Отця): «Це є Син Мій улюблений, в Ньому Моє благовоління». Тоді Іоан остаточно впевнився, що Іісус є очікуваний Месія, Син Божий, Спаситель світу.🕊Хрещення Господа нашого Іісуса Христа святкується православною Церквою як одне з великих свят 6 січня (19 січня н. ст.).🕊 Свято Хрещення Господнього також називається святом Богоявлення, тому що під час хрещення Бог явив (показав) Себе людям, що Він є Пресвята Тройця, а саме: Бог Отець промовляв з неба, втілений Син Божий хрестився, а Дух Святий зійшов у вигляді голуба. 🕊Також при хрещенні люди вперше могли побачити, що в особі Іісуса Христа з’явилась не тільки людина, але разом і Бог.🕊Напередодні свята встановлено піст. Цей день називається Навечір’ям Богоявлення, Святим вечором, Свят-вечором. 🕊У пам’ять того, що Спаситель Своїм хрещенням освятив воду, в цей день освячується вода у храмі, а в саме свято — на річці чи в іншому місці, де беруть воду.

''У наш час стало надзвичайно поширеним занурення у водні джерела у ці святкові дні. Є як затяті противники, так і прихильники такої практики. Що ж відповісти на запитання з цього приводу? Насамперед, звичайно, нагадаємо, що така практика ніяк не відображена у богослужбовому уставі Церкви. Однак, залишаючи за кожним право чинити згідно з його вірою і розумінням, слід зазначити, що бажаючий занурюватися в ці святкові дні, не повинен бачити в цьому сенс і значення свята Хрещення! Якщо для якоїсь людини головне в день Богоявлення — це зануритись в ополонку, але при цьому не бути на святковому Богослужінні, не помолитися за священнодією Великого освячення води, то, безумовно, така людина поступає неправильно. І навіть більше — така людина йде небезпечним шляхом, перетворюючи на язичництво велике таїнство Богоявлення Господа нашого Іісуса Христа. І таке неповажне і неблагоговійне ставлення є ні що інше як «божевілля, темний винахід демонів і витвір жалюгідного розуму», — як про це каже свт. Григорій Богослов. Тим не менш, якщо людина з благоговінням і трепетом, що є пристойним великому святу, молилася за богослужінням, була учасником священнодій, а після або через звичку, або заведений звичай, вирішить взяти участь у зануреннях, то може зробити це, але зі збереженням поведінки, яка личить православному християнину.'' Архієпископ Білогородський Сильвестр