Досліджую дорослість. От звідки вона починається? Що є той рубікон, після якого ти чітко усвідомлюєш, «ну все, я тепер дорослий чоловік»?

Мабуть, ключовою є Відповідальність. Її має бути багато і майже в усьому. Особливо за власну цінність. Це коли ми не віддаємо право зовнішньому світу визначати свою цінність. Такий собі перехід Від «Я чекаю, поки підтвердять»До «Я сам визначаю, хто я»І тут є тонка грань — синдром самозванця часто не є синдромом 🙂 Якісь речі дійсно дійсно потребують зовнішнього підтвердження, а його може й не бути. Як розібратися, і не «відлетіти» у силі новомодних «не слухай нікого, повір у себе і світ підлаштується»? Бачу тут дві різні речі: Самоцінність і Самооцінка

Самооцінка. Відповідає на питання: Наскільки я хороший у чомусь? І так, тут потрібні факти:результатидосвідперемогиТут абсолютно нормально сказати: Є люди багатші за менеЄ люди спортивніші за менеІ це не проблема, це реальністьА є Самоцінність — відповідь на питання «Чи маю я цінність як людина незалежно від результату?»І тут цікава штука. Уявімо два сценарії:Сценарій АТвій проект взлетівЄ мільйон підписниківЄ грошіСценарій БПроваливсяНе вийшлоНе склалосяПитання: Чи у сценарії Б ти автоматично стаєш менш гідною (цінною) людиною? Як це розвивати? Бачу три речі: 1. Відділяти результат від особистості

Від:Проєкт провалився → я невдахаДо:Проєкт провалився → проєкт провалився2. Помічати свою цінність поза досягненнями

Наприклад, Чому твої друзі дружать із тобою? Через виручку компанії? Через підписників? Чи тому, що ти:розумнийглибокийцікавий3. Поставити собі дуже незручне питання (Я люблю і нелюблю такі водночас)Уявляю:Я більше не успішний стратегНе спікер та автор ForbesНе … Що залишиться такого в мені, що робить мене гідним любові та поваги? Відповідь на це питання і буде фундаментом самоцінності