Вчора у Франції можна було спостерігати сонячне затемнення. Сонце не на сто відсотків від нас втекло, а десь на 90, але все ж таки ми вирішили подивитися. Батьки Лоло купили спеціальні окуляри, розвідали найкращі місця в Альпах. Ми з Лоло взяли чіпси, вино, українські крекери та доньку. Були й інші брати. Це був той самий рідкісний день, коли всі зібралися разом та сонце яскраво світило нам в очі. Час минув швидко, та потім ми поїхали у ресторан.
Говорили про те, що справи у світі йдуть не дуже, війни, інфляцію, що у Франції ніхто не хоче працювати та без іноземців ця країна загнеться.
«Турки, поляки та португальці допомагають нам найбільше, — сказав брат, який відкрив ресторан зі своєю жінкою. — Іноді важко порозумітися, але коли наливаєш келих пива, то все стає зрозумілим». Вони сміялись пока біле вино колихалося у мене у бокалі.
А взагалі-то Маск обіцяв нам, що вже через 5–10 років ми не будемо працювати. Роботи будуть генерувати достатньо товарів та іншого, а робота стане хобі. Більшість французів зітхнуть з полегшенням.
Поки Поліна спала, ми з Лоло розділили брауні за рецептом тітки Теї, яка провела дитинство у концтаборі. Він виявився дуже смачним.
Вийшли на вулицю вже вночі. Нас зустріла прохолода, яка у серпні буває тільки високо у горах. Ми були стомлені, але задоволені.