Кажуть, що найкращій спосіб завʼязати знайомства — це завести собаку. З дитиною працює так само, скажу я вам. Ось так гуляю я з донькою, підходить хто-небудь та я один за одним чую питання які так ненавидять українці. Починається все з “Ви так гарно говорите французькою. Звідки ви?” Деякі думають, що це для того щоб занести іноземця у чорні списки, але насправді їм просто цікаво. Якщо ви французу не подобаєтесь він у цілому ніяких питань ставити не буде. На вас не будуть волати, але ви шкірою відчуєте “Щось тут не те”.“Ах з України. Вам тут краще” — фраза-мій особистий тригер. Так, мені краще, тому що тут я створила родину. Але хіба краще всім тим людям які, як і я, втратили свої домівки, а разом з цим і віру у здоровий глузд? “Це дуже образливо для українцев — чути таке”, — відповідаю я. “Так так, ми розуміємо, що ви би обрали бути у себе вдома”. “Це важко лишитися всього свого життя. Лишитися спогадів”.Іноді я вірю, що це сказано просто щоб підтримати, але іноді відчуваю як вони подумки вважать Францію найкращою країною у світі та відразу забувають про високі податки, поганий сервіс та інші маленьки та велики проблеми. Ще серед улюблених питань українців “Ви бачили ложку/вілку/море?”. І знову тут захищу французів, тому що впевнена вони такі питання ставлять не для того щоб принизити, а відштовхуючись від власного досвіду. Деякі з них море в житті не бачили, тільки свої лавандові поля та олівкові рощі. Я за четире роки чула тільки одне таке питання “Ти вже раніше їла ікру?” (малось на увазі чорну).“Ах тобто ви заміжня за французом? Так справді простіше практикувати мову”, “Так, відповідаю я. — Ось до речі і він”. Сідаю в авто з відчуттям, що я все сказала.