Але водночас є моменти, в яких мені некомфортно. Звісно, це і загальна ситуація в країні, і деякі обставини, які я поки що не можу вирішити. І особливо — відсутність поруч чоловіка. Ми ніколи не розлучалися на такий довгий час, як зараз. І все це, накладаючись одне на одне, лише посилює відчуття тривоги.Іноді з’являються думки: а кому я тут потрібна? Так, є люди, з якими ми маємо спільні проєкти, є нові, чудові знайомства. Але водночас приходить усвідомлення, що того життя, яке було раніше поруч із рідними, друзями, близькими вже немає.😔І я розумію, що це не тільки моя історія. Багато людей зараз проживають подібний етап. Хтось навіть далеко за кордоном. Кожен із нас проходить свій шлях.І от зараз у мене той стан, коли ще не зовсім зрозуміло, куди цей етап веде. Які рішення приймати? Що буде далі? Це ніби початок чогось нового, але ти ще не знаєш, чого саме.🏁Тому я й вирішила цим поділитися. Можливо, просто тому, що сама ще шукаю відповіді.Але одна думка сьогодні прийшла дуже чітко: ми можемо будувати плани, намагатися все контролювати, шукати варіанти — «а може так, а може інакше». Але Будди знають краще, тому інколи важливо просто почекати ще трошки.Дозволити цьому «найкращому» прийти у свій час. І навчитися довіряти потоку.🏄‍♀️