Між цими фото два місяці – 6 квітня і 6 червня. День у день. Ми розмістили їх у тому ж порядку – як було і як стало. Це той самий випадок, коли краще один раз подивитися, ніж сотню разів писати й переказувати. Шукати якісь високі слова і щось писати про незламність. І все це тоді, коли війна щодня нагадує про себе. Знову і знову. Десятки тривог щодня. В небі – чорні крилаті потвори, яких методично посилають вбивати й руйнувати, випалювати й ставити на коліна. Змусити вити і гризти землю. Але це наша земля, рідна хайовська... Полита нашими сльозами, потом і кров'ю. Без перебільшення – кров'ю. І місце, де стоїть Меморіал ХАІ, тому підтвердження. І на рідній землі знову зеленіють випалені вщент 6 квітня троянди. Намагається порадувати новими листочками обгоріла до чорного вугілля стара береза. А ми вітаємо старшокласників рідного Харкова і чекаємо на нове покоління студентів. Благословенні руки хайовців, які відроджують ХАІ. Велика подяка від нас і від майбутніх поколінь усім, хто допоміг. Хто підставив плече у важку хвилину. Хто зберіг віру. Хто вірить у мирне небо над Україною.