6 квітня близько 15:00 ворожий шахед ударив поруч із головним корпусом ХАІ. Удар на себе взяла піввікова ялинка. Розбите скло. Зірвані з петель уламки дверей. Сліди від шрапнелі на стінах. Чорними порожніми очницями замість вікон дивився на світ головний корпус, який уже пережив одну війну, а нині проходить через четвертий рік повномасштабного вторгнення. Про ці дні напишуть у книгах з історії університету. Там будуть світлини, зроблені одразу після вибуху. Будуть історії про співробітників ХАІ, які вже за кілька хвилин після удару самовіддано гасили пожежу, розбирали завали меблів, вигрібали й виносили гори битого скла. Вигрібали й виносили незалежно від віку, наукового ступеня чи посади. У ту мить усі були разом, як одна хайовська родина. Саме це і є головний скарб університету. Те, що всі роки повномасштабної війни тримало хайовський стрій. Давало сили вистояти. Минуло менше двох місяців. І те, що побачили випускники й гості на День ХАІ, — це справжня історія відродження. Її найкраще розкажуть фотографії, де поруч стоять два знімки: було і стало. Велика шана й щира вдячність усім, хто доклав сил, щоб головний корпус ХАІ знову зустрічав людей, захоплював своєю красою та залишався символом незламності університету. Викладачам і співробітникам. Студентам і волонтерам. Працівникам господарських і ремонтних служб. Благодійним фондам і друзям університету, які підставили плече у важку годину. Слава вам, друзі! Саме завдяки вам сьогодні поруч із фотографіями «було» з'явилися фотографії «стало». І низький уклін від усього ХАІ!

💙💛