Житомир - Завжди ОК

❗️Лукашенко готується повністю вступити у війну проти України, — опозиція передала Україні звіт з беззаперечними фактами про системну підготовкуОтже, 8 основних ознак:1. Легалізація «превентивних ударів»:У Конституцію внесено зміни – Білорусь більше не нейтральна та без’ядерна країна. Згідно з нової Воєнною доктриною, країна завдаватиме превентивних ударів у разі «безпосередньої загрози» (сюди навіть вноситься проста концентрація військ біля кордонів) і відправлятиме свою армію за кордон.2. Масштабне розгортання сил.Кількість контрактників із 2022 року зросла у 1,5 раза, мобілізаційний резерв – 289 000. На українському напрямку створюють Південне оперативне командування, куди стягнуть понад 80 000 солдатів та збирають «народне ополчення» (до 150 000). Запровадили SMS-повістки та набирають до армії ув’язнених (як в рф).3. Перехід на військові рейки.ВПК Білорусі повністю інтегрований із російським, запровадили режим тотальної секретності. Лише за 2024 рік прийняли понад 4 000 нових одиниць військової техніки.4. Ядерна зброя.В РБ постійно дислокуються війська рф, розміщена ядерна зброя та «Орєшнік».5. «Лінія Хреніна» та мілітаризація дітей.Будують лінії оборони на кордоні з Україною, Польщею та Литвою. Мости та аеродроми модернізують для пересування важкої техніки РФ. Триває мілітаризація дітей зі школи.6. Мобілізація медицини та цивільного сектора.Затверджено інструкції для жорсткого сортування поранених. Постійні ревізії бомбосховищ, тестування систем оповіщення та закупівля бронежилетів для ополчення.7. Накопичення стратегічних ресурсів.Збільшення вдвічі резервів нафтопродуктів. Цивільний транспорт підприємств примусово формуватимуть у військові автоколони.8. Масштабні безперервні навчання.Перевіряють мобілізаційні списки і підтримують високий рівень психологічної напруги у суспільстві.

На щиті повернувся Герой🕯️ КОЛЕСНИК АНАТОЛІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ 28.08.1986 — 26.05.2026 рр. Анатолій Валерійович народився у місті Житомирі. Тут минули його дитячі та юнацькі роки, тут формувався його характер — щирий, добрий, відкритий до людей і світу. Навчався у загальноосвітній школі №24 (нині — ліцей №24). Опісля здобув професію наладчика холодильних установок, а згодом пройшов строкову військову службу. Анатолій був творчою та талановитою людиною: мав хист до малювання, захоплювався мистецтвом татуювання, любив працювати з деревом. Його руками створювалися справжні витвори мистецтва — ікони, портрети та інші унікальні роботи, в які він вкладав частинку своєї душі. Рідні та друзі пам'ятатимуть його життєрадісним, усміхненим і щирим. Він умів цінувати прості радощі життя, любив подорожувати, милуватися красою рідної України, завжди знаходив добре слово для близьких. Найдорожчими для нього були мама, сестра, племінник, яких він безмежно любив і про яких завжди дбав. Особливе місце у його серці займала кохана. Анатолій мріяв про власну сім'ю, про щасливе майбутнє, сповнене любові, затишку та миру. У лютому 2026 року Анатолій добровільно став до лав Захисників України. Після проходження військової підготовки він виконував бойові завдання у складі одного з підрозділів Збройних Сил України. Побратими знали його як відповідального, надійного Воїна, людину честі, на яку завжди можна було покластися. 26 травня 2026 року солдат Колесник Анатолій Валерійович героїчно загинув під час виконання бойового завдання із захисту України на Дніпропетровщині, вступивши у стрілецький бій з ворогом. У вічній скорботі мама, сестра, племінник, кохана, друзі та бойові побратими...Світла пам'ять і вічна слава Герою!

❗️Україна відкрила перший етап переговорів про вступ до ЄС — членство можуть розглянути вже до 2030 року. Що це означає:📍Україна офіційно відкрила перший переговорний кластер «Основи» на шляху до вступу в Євросоюз.📍Загалом Україна має пройти 6 кластерів та узгодити 35 розділів законодавства з нормами ЄС.📍За оптимістичним сценарієм усі кластери можуть відкрити вже до кінця липня, за песимістичним — восени.📍Після цього Україна має провести масштабні реформи та ухвалити сотні законодавчих змін.📍Одними з найскладніших напрямків залишаються судова реформа, боротьба з корупцією та верховенство права.📍Після вступу українці отримають право вільно жити, працювати, навчатися та відкривати бізнес у будь-якій країні ЄС без додаткових дозволів.📍Український бізнес отримає повний доступ до єдиного ринку Євросоюзу з понад 450 мільйонами споживачів.📍Також Україна зможе претендувати на значно більші обсяги фінансування з європейських фондів розвитку та інфраструктурних програм.📍Наразі орієнтиром для вступу України до Євросоюзу залишається 2030 рік.

Ми чуємо від багатьох лідерів, що не тільки Європа потрібна Україні, але й Україна потрібна Європі, і це правда. І враховуючи довготривалі наміри Росії – те, що зараз російські бази будуються поблизу Європи вже навіть там, де військових баз не було в радянський час, – це точно свідчить, що без України, без наших спроможностей і нашого досвіду Європі може бути надзвичайно складно. Треба все це брати до уваги. Безпекові виклики від Росії – не на рік і не на п’ять років. Росія обрала довготривалу антиєвропейську, антидемократичну стратегію і під неї будує свою політику. Нічого іншого з Москви не чутно. Хіба що вони намагаються підкупити тих чи інших політиків тими чи іншими вигодами. Але не заради миру, а заради того, щоб ці політики просто продали Росії інтереси своїх націй та спільні інтереси Європи. Зрештою вони програють, як Орбан, але багато хто все одно намагається подружитись із путінськими гаманцями й заплющують очі на те, що відбувається реально. Я хочу подякувати всім тим, хто все ж таки бореться за свої народи й за інтереси Європи та за безпеку у Європі, безпеку з Україною. Персонально зараз я хочу подякувати Президентці Єврокомісії Урсулі фон дер Ляєн та Президенту Євроради Антоніу Кошті за спільну роботу і всім європейським лідерам, кожному й кожній, хто ухвалює сильні та справедливі рішення. Вітаю також і Молдову із цим прогресом. Україна й Молдова разом долають цю відстань до повноцінного вступу в Європейський Союз.

На щиті повернувся Герой🕯️ ОМЕЛЯНЧУК МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ 09.09.1990 — 03.06.2026 рр. Микола народився в місті Житомирі. Дитинство та юність пройшли у мальовничому селі Вереси поблизу обласного центру. Тут він навчався у Вересівській загальноосвітній школі (нині- Вересівський ліцей Житомирської міської ради), де здобув перші знання та знайшов друзів на все життя. Після закінчення школи вступив до ПТУ № 6 (нині — Житомирський професійний політехнічний ліцей), здобув професії електрогазозварювальника та водія. Пройшов строкову військову службу, після чого розпочав трудовий шлях. Багато років працював у будівельній сфері, брав участь у спорудженні мостів по всій Україні, сумлінно виконуючи свою роботу та роблячи внесок у розвиток держави. Найбільшою цінністю для Миколи була родина. Він був люблячим батьком трьох синів, для яких назавжди залишиться прикладом мужності, відповідальності та сили духу. Із перших місяців повномасштабного вторгнення рф в Україну Микола без вагань став на захист рідної землі. Він доєднався до лав Десантно-штурмових військ Збройних Сил України та з честю виконував свій військовий обов’язок. За час служби мужньо боровся з ворогом, неодноразово виконував складні бойові завдання, був поранений, але після реабілітації повернувся до плбратимів, адже не уявляв себе осторонь боротьби за свободу та незалежність України. За особисту мужність, самовідданість і відданість Військовій присязі Миколу Омелянчука було нагороджено відзнакою Президента України «За оборону України», відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест», медаллю «Ветеран війни — Учасник бойових дій», а також численними грамотами, подяками. Його знали як надійного побратима, щирого друга, працьовиту та добру людину, яка завжди була готова підтримати й допомогти. 3 червня 2026 року, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини на Сумщині, солдат Микола Михайлович Омелянчук героїчно загинув... У вічній скорботі батьки, дружина, сини, рідні, близькі, друзі та бойові побратими...Світла пам'ять і вічна слава Герою!

На щиті повернувся Герой🕯️ САДОВСЬКИЙ ДЕНИС МИКОЛАЙОВИЧ 07.05.1978 - 02.06.2026 рр. Денис народився в м. Житомирі. Дитинство та шкільні роки частково минули у місті Нікополі, де у 1985 році він пішов до першого класу. Після закінчення школи здобув фахову освіту у коледжі, а згодом проходив строкову службу у внутрішніх військах у Львові.Працював на трубному заводі за спеціальністю та протягом багатьох років до початку повномасштабного вторгнення — у будівельній сфері. У м.Житомирі Денис зустрів своє кохання — Оксану. Вони створили міцну і люблячу сім'ю, у якій народилася донька Єлизавета. Саме сім’я була його найбільшою цінністю, джерелом натхнення та сенсом життя. Із дитячих років Денис вирізнявся добротою, допитливістю та любов’ю до знань. Він багато читав, займався самоосвітою, захоплювався різноманітними гуртками, умів цікаво й захопливо розповідати про прочитане. Любив тварин, шанував людей, завжди був готовий прийти на допомогу тим, хто її потребував. Працьовитий, чесний, відповідальний, він став надійною опорою для своїх рідних та близьких. Коли на українську землю прийшла повномасштабна війна, Денис не залишився осторонь. У червні 2022 року він добровільно став до лав Захисників України. Не шукав легких шляхів і не ховався від небезпеки. Усвідомлюючи свій обов’язок перед Батьківщиною, родиною та майбутніми поколіннями, він став на захист рідної землі.Служив водієм мотопіхотного відділення. Сумлінно виконував військовий обов’язок, боронив Україну на Донеччині, Харківщині та Сумщині. Більшість часу перебував на найнебезпечніших ділянках фронту — на першій лінії оборони. Побратими знали його як мужнього, надійного та відповідального Воїна, який ніколи не залишав товаришів у біді та завжди був готовий підтримати інших.Вірний Військовій присязі, Денис мужньо та гідно виконував бойові завдання, виявляючи незламність духу, стійкість і відвагу.2 червня 2026 року під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини на Сумщині мужній Воїн Садовський Денис Миколайович героїчно загинув. У скорботі дружина, донька, рідні, близькі друзі, бойові побратими...Світла пам'ять і вічна слава Герою!

Сьогодні підписав указ про встановлення нового спеціального дня – Дня Сил безпілотних систем. Відтепер щорічно це 11 червня. День нашої поваги, нашої вдячності СБС. Вперше у світі саме в Україні ми створили такий рід сил, максимально СБС розвиваємо, і саме українці довели, що завдяки технологічності, завдяки своїй креативності та сміливості ми можемо змінювати війну – ми можемо досягати таких цілей, які раніше були або зовсім недосяжні для звичайної зброї, або вкрай важко досяжні і вимагали шаленої витрати ресурсів. Тільки за рік після створення угруповання СБС вже уражено російських цілей різного рівня на майже 40 мільярдів доларів. Найважливіше, що це різні типи уражень і кожне додає нам можливості берегти життя. СБС Збройних сил – реально взірець для багатьох інших армій, і цими місяцями ми особливо вдячні за мідлстрайки: російська воєнна логістика на всій глибині тимчасово окупованої території тепер доступна для українських дронів. Російське прикордоння теж зазнає нашого впливу. Це відчувається ворогом, і будемо це нарощувати. Ми будемо СБС ще посилювати. Я дякую вам, воїни, та усім підрозділам, усім складовим наших Сил оборони та безпеки України, які спільно і злагоджено завдають саме таких уражень, які потрібні.

Житомир попрощався із Воїном-Захисником...🕯️ ГАНЖА ДМИТРО ГРИГОРОВИЧ15.08.1999 — 02.06.2026 рр.Дмитро народився на території України, яка є тимчасово окупованою, де минули його дитинство та юність. У загальноосвітній школі зарекомендував себе старанним, щирим та доброзичливим учнем.Після закінчення школи здобув професію електромонтера. З дитячих років захоплювався футболом, брав участь у спортивних змаганнях, мав багато друзів. Дмитро зростав працьовитим і допитливим, був турботливим сином, надійним товаришем і людиною відкритого серця. Він будував майбутнє, мріяв про щасливе життя, родину та мирне небо над рідною землею.Проте війна змінила його долю. Коли на українську землю прийшов російський агресор, Дмитро у вісімнадцятирічному віці прийняв свідоме рішення стати на захист Батьківщини. Для нього Україна була не просто словом — вона була його домом, місцем сили, безмежною любов'ю.Він уклав контракт із Збройними Силами України, пройшов військову підготовку та розпочав службу у складі 25-ї окремої повітряно-десантної Січеславської бригади. Служив гідно, сумлінно та віддано. Побратими знали його за позивним «Фома» — як надійного Воїна, який завжди підтримував, допомагав у найважчу хвилину.Попри військову службу Дмитро постійно навчався та вдосконалював свої знання. Він здобув ступінь бакалавра у Харківському національному університеті Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба, а згодом продовжив навчання на факультеті інформаційних технічних систем.Повномасштабне вторгнення зустрів на Донецькому напрямку. Під час бойових дій отримав поранення, але після реабілітації без вагань повернувся до своїх побратимів та продовжив виконувати військовий обов'язок.За мужність, відвагу та самовідданість при захисті Батьківщини Дмитро Ганжа був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни», відзнакою командира 25-ї окремої повітряно-десантної бригади та іншими державними й відомчими нагородами. 2 червня 2026 року смерть вирвала мужнього Воїна із лав Захисників України. У вічній скорботі рідні, близькі, друзі, бойові побратими...Вічна пам'ять Воїну-Захиснику України!

Житомир попрощався із Захисницею України...🕯️ КАРНАУХ ЛІДІЯ ВАСИЛІВНА24.19.1968 - 06.06.2026 рр. Народилася Лідія Василівна 24 жовтня 1968 року в селі Догмарівка на Херсонщині. Навчалася у загальноосвітній школі смт Новоолексіївка. Прагнення до знань та наполегливість допомогли їй здобути професію бухгалтера промислових підприємств у Мелітопольській бухгалтерській школі. Згодом вона продовжила навчання у Мелітопольському технікумі механізації та гідромеліорації сільського господарства, де отримала спеціальність техніка-гідротехніка. Свою трудову діяльність Лідія Василівна розпочала на ПАТ «Дружківський машинобудівний завод», де працювала бухгалтером. Вона завжди вирізнялася відповідальністю, чесністю, працьовитістю та вмінням сумлінно виконувати покладені на неї обов'язки. Колеги та друзі поважали її за щирість, людяність і відкритість. Коли на сході України розгорнулася антитерористична операція, Лідія Василівна не змогла залишитися осторонь. У непростий для держави час вона долучилася до лав Збройних Сил України, пов'язавши своє життя зі служінням Батьківщині. Відтоді й до останнього дня свого життя віддано виконувала військовий обов'язок, стоячи на захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Для неї служба була не лише професією, а справою честі та покликанням серця. Вона залишалася вірною військовій присязі, своєму народові та Україні навіть у найважчі часи. У 2023 році доля привела її родину до Житомира. Тут вона продовжила свій життєвий шлях, несучи службу та залишаючись відданою справі захисту держави. До останнього подиху Лідія Василівна робила все можливе, аби допомогти своїй країні, підтримати побратимів і наблизити мирне майбутнє для українського народу. Вона була справжнім бійцем не лише у військовому строю, а й у житті. Сильна духом, мужня, незламна та рішуча, Лідія Василівна ніколи не відступала перед труднощами. Навіть коли доля послала їй важке випробування — тяжку хворобу, вона продовжувала боротьбу до останнього. Її сила волі, витримка та жага до життя викликали щире захоплення і повагу у всіх, хто був поруч. 6 червня 2026 року невблаганна смерть обірвала її земний шлях. Відійшла у вічність жінка великого серця, віддана військовослужбовиця, любляча рідна людина та справжня патріотка України.У скорботі схиляють голови рідні та близькі, друзі, бойові побратими, усі, хто знав і шанував Лідію Василівну.Вічна пам'ять і вічна шана Захисниці України!

На щиті повернувся Герой...🕯️ КОЧАРЯН АРУТЮН АРЦРУНОВИЧ11.03.1977 – 13.04.2025 рр. Арутюн народився в місті Єревані у Вірменії. Там минули його дитячі та юнацькі роки, навчання у загальноосвітній школі. Арутюн змалку захоплювався спортом, відвідував секції боксу та дзюдо. Спорт виховав у ньому силу характеру, витривалість, дисципліну та вміння гідно долати життєві випробування. У 1994 році разом із родиною переїхав до Житомира — на батьківщину своєї матері. Тут розпочав новий етап життя. Пройшов навчання безпосередньо на взуттєвій фабриці ТОВ «Крок», здобув професію складальника взуття. Багато років працював майстром із ремонту взуття, заслуживши повагу колег і вдячність людей своєю сумлінною працею та відповідальним ставленням до справи. У житті Арутюн був людиною спокійною, врівноваженою та надійною. Він не любив гучних слів, але завжди залишався щирим, умів вислухати, підтримати та зберегти довіру. Важливе місце в його серці займала любов до тварин, особливо до домашніх чотирилапих улюбленців, про яких він дбав із великою теплотою. У 1997 році Арутюн одружився та створив люблячу сім'ю. У подружжя народилася донечка, яка стала найбільшою радістю його життя. Та доля завдала тяжкого удару — коли донечці було лише п'ять років, дружина загинула внаслідок нещасного випадку. Пережити цю втрату було надзвичайно важко, але завдяки підтримці батьків родина вистояла. Разом вони виховували доньку, підтримували один одного та долали всі труднощі.Із початком повномасштабного вторгнення рф в Україну Арутюн не залишився осторонь. Уже в перший день війни він прийшов до ТЦК з готовністю стати на захист країни, яка стала для нього рідною. Проте тоді йому сказали: «Почекай, прийде час, і ми тебе викличемо». Вірний своєму рішенню, він дочекався повістки та у грудні 2024 року був призваний на військову службу. Пройшов підготовку та став навідником десантно-штурмової роти. 13 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання із захисту України Арутюн Кочарян героїчно загинув внаслідок артилерійського обстрілу противника. Майже рік і два місяці рідні жили між надією та болем очікування. Лише тепер Герой на щиті повернувся до рідного Житомира. У вічній скорботі донька, батьки, рідні, друзі та бойові побратими...Світла пам'ять і вічна слава Герою!