Дорога, шановна Тамаро Анатоліївно!

Сьогодні день Вашого ювілею. І в такі миті особливо гостро відчуваєш, як важко підібрати слова, які могли б вмістити в себе всю нашу вдячність, повагу й тепло, які відчуваємо до Вас.

Кажуть, що землю тримають гори, а небо — зірки. Але нашу Україну сьогодні тримають саме такі жінки, як Ви. Матері зі сталевою витримкою і безмежно ніжним, люблячим серцем. Жінки, які вміють нести у собі непоправний біль так гідно й тихо, що перед цим схиляє голову кожен із нас.

Низький, доземний уклін Вам за сина Олександра. За Героя України, чий подвиг назавжди вписаний золотими літерами в історію нашої держави і в пам’ять Лозівщини. Він пішов у свій останній бій, аби зберегти побратимів, аби не пустити ворога на рідну землю. Ця відданість і жертовність — вони ж не взялися нізвідки. Вони виросли з Ваших колискових, із Ваших теплих долонь, із тих життєвих уроків правди й честі, якими Ви наповнювали його душу з перших днів життя.

Ми ніколи не зможемо загоїти рану у Вашому материнському серці, але ми завжди будемо поруч. Як і вся Ваша родина, яка Вас любить і цінує.

У цей ювілейний день я щиро бажаю Вам міцного здоров'я. Нехай кожен новий день приносить бодай крихту душевного спокою та затишку. Зичу миру у вільній Україні, добробуту, світла та Божої опіки.