Дорогі, шановні мешканці Лозівської громади! Наше мудре, золоте покоління!
Сьогодні, у День людей поважного віку, звертаюся до кожного з вас із почуттям безмежної поваги та вдячності.
Своїми невтомними руками, чесною працею та безмежною відданістю ви будували Лозівщину, підіймали її підприємства, плекали наші села, навчали, лікували, берегли життя. Усе, що ми маємо сьогодні цінного й рідного, створено завдяки вашій наполегливості та невичерпному життєлюбству.
Окремі слова глибокої шани та низький уклін — нашим ветеранам. Людям зі сталевим характером, які все життя гідно служили рідній землі, боронили її та віддавали всі сили заради майбутнього наступних поколінь.
Усім нам щиро хотілося б, аби ваші старші літа минали у мирі, затишку й достатку, поруч із дітьми та онуками, за яких серце б не стискалося від тривоги. На жаль, ворог не питав нашого дозволу. Зараз наші спільні зусилля спрямовані передусім на захист рідної землі: на всебічну підтримку воїнів-оборонців, на турботу про найменших і беззахисних, на допомогу тим, хто через війну втратив свій дім.
Сьогодні ми не зібралися у святковій залі на традиційний концерт, який ви так щиро любите. Проте жодні обставини не похитнуть нашої вдячності й турботи про вас.
Особлива вдячність тим із вас, хто попри поважні роки, проблеми зі здоров’ям і побутові труднощі знаходить сили підтримувати фронт. Ваші натруджені руки, які плетуть маскувальні сітки, в'яжуть теплі шкарпетки, готують домашні страви та з любов'ю створюють обереги для наших захисників, зігрівають не лише тіло, а й душу кожного воїна на передовій. Ваш незламний дух дає нам сили боротися й перемагати.
Дякую за вашу мудрість, за терпіння, за слушні поради, за батьківське благословення і розуміння.
Бажаю вам міцного здоров’я, душевного спокою, тепла в оселях, добробуту та довгих, світлих років життя під мирним українським небом. Нехай ваші дні будуть зігріті щирою увагою!
Все буде Україна!