Хто поїде на стару заправку з туалетом у посадці, якщо поруч булочки з кленовим сиропом, чистота й пальне за такі ж гроші? Що далі? Протягом останнього року були повідомлення про намагання Михайла Кіпермана (очолює нафтовий бізнес «Привату») перегрупуватись у нових умовах. Були розмови про залучення зовнішніх управлінців, про передачу частини або всій мережі в управління. Були й пропозиції з ринку продати частину станцій. Але нічого не злетіло. Чим довше триватиме цей жах без кінця, тим жахливішим буде кінець. Повернутися на ринок цим заправкам з кожним днем буде складніше. Споживач тікає, багато людей з не отовареними талонами на руках, таке не забувається. І якщо активи рано чи пізно розподіляться, то про «Приват» як гравця на цьому ринку можна забувати. Приватівці виявилися неспроможними працювати в умовах жорсткої конкуренції, як і будь-який олігархічний бізнес. Паразитування на держактивах, монополія й доступ до регулювання тарифів – ось секрети успіху. А на ринку пального треба нахилятись за кожною копійчиною й облизувати клієнтів. Дуже показова й повчальна історія. Скільки державних грошей пішло у кишені олігархів? Скільки бізнесів не народилось або загнулось через придушення їхніми монополіями? Яку б країну ми мали, якби ефективно використовували державні ресурси й підприємства? Хтозна’, може, ми б і не опинились у тій ямі, де перебуваємо зараз.