Відгук на "Прочитай, коли зможеш" Анастасії Переняк

Я не знаю, хто мене просив брати книгу про втрату батька, але я буквально проридала її майже всю

Це дуже меланхолійна, дуже рефлексивна історія. Тут не буде "ой, сталося щось сумне - поплакали - побігли далі". Ні. Анна проживає втрату всі 272 сторінки, і ти проживаєш її разом із нею

І ось це мене просто розʼїбало

Бо я раніше чомусь дуже боялася іншого: а що, якщо колись помре хтось близький, а я нічого не відчую? А раптом зі мною щось не так? І тільки тепер ловлю себе на абсолютно протилежній думці: а як це взагалі - коли когось із них більше немає?

І тут мені дають Анну
Коли горе буквально стає окремим світом

Тропи / мотиви:

🕯 - проживання втрати й горя
🚪 - портал в інший світ
📖 - таємничі записи у щоденнику
🎨 - творчість як спосіб повернутися до себе
✨ - магічний реалізм / урбаністичне фентезі
🌱 - повільне зцілення й пошук себе

Анна - художниця, яка після смерті батька ніби зависає між "треба якось жити далі" і "я взагалі не розумію, як це робиться".
А потім стіна у її квартирі перетворюється на піщану браму.
Вона заходить за неї - і знаходить простір, де зовнішній світ майже зупиняється. Місце, де можна сховатися. Побути самій. Думати. Малювати. Ще більше рефлексувати, бо, очевидно, нам було мало 😭

І от ця фантастична частина тут для мене працює не як "прикольна магія", а майже як матеріалізація самого горя. Коли тобі настільки погано, що хочеться буквально вийти з реальності й перечекати там, де ніхто тебе не чіпає

А потім Анна помічає, що в її щоденнику хтось залишив запис.
І все. Тут уже починається не тільки історія втрати, а й загадка: що це за місце, хто ще може туди потрапити і чи справді воно дає можливість сховатися від життя

Мені дуже подобається сам мотив того, що частину себе ми залишаємо в текстах, малюнках, записах. Особливо в історії, де творчість для героїні стає одним зі способів потроху повернутися до себе

Це не книга "про портал"
Так, формально це урбаністичне фентезі на межі з магічним реалізмом. Але для мене передусім це книга про горе

Про той дивний стан, коли світ продовжує існувати, люди говорять, працюють, щось планують - а для тебе він уже зовсім не такий. Про страх відпустити, бо здається, що разом із болем відпустиш і людину. Про можливість знову захотіти щось створювати. І про те, що повернення до життя - це не момент, коли ти раптом "перестала сумувати". Це може бути просто день, коли ти вперше знову захотіла щось намалювати

Я почала плакати майже на початку й подумала: ну добре, зараз відпустить

Не відпустило 😭

Тригери: смерть близької людини / смерть батька, детальне проживання горя, меланхолійні стани, страх втрати, самотність, емоційне виснаження

Автор: Анастасія Переняк
Ілюстрації:

Ксенія Домахіна
Видавництво: Видавництво
Сторінок: 272
Оцінка: 10/10

🌟 #Відгукнапрочитане | Зачитана