⚔32 окрема механізована бригада🇺🇦

#32ОМБр #Бийся_і_перемагай #Воїни_лицарі #Піхота #герої_піхотинціЛист-звернення до воїнів-лицарів 32 ОМБр від командира бригади полковникаОлексія ШУМА:Слава Україні! Вітаю кожного воїна – лицаря 32 окремої механізованої бригади, хто сьогодні на передовій, на бойових або проходить курс лікування.Обстановка на фронті важка, але стабільна, бригада продовжує з честю виконувати поставлені завдання та знищувати переважаючі сили противника. Вірю в кожного солдата, сержанта й офіцера – разом ми сила, ми сталеві воїни справедливості та гідності.Сьогодні існує прецедент, коли військовослужбовців, які отримали поранення, виводять за штат у розпорядження. І сприймається це по-різному, як зрада чи відмова, але це зовсім не так, і в цьому листі спробую це донести до Тебе, мій поранений лицарю.Інтенсивність боїв на нашому напрямку надзвичайно висока й постійно потребує поповнення особового складу. Якщо ми не виключатимемо Тебе в розпорядження, Твоє місце буде зайняте, а воювати меншим складом важче, погодься. Що швидше вивільниться займана Тобою посада, то швидше буде змога влитися в колектив новому поповненню, підготувати їх і виконувати завдання, які стоять перед бригадою до Твого повного одужання. Водночас у Тебе є можливість пройти повноцінний курс лікування та відновлення, побути в колі сім’ї. Соціальні гарантії та виплати під час лікування зберігаються в повному обсязі, а після 4 місяців, з наданням підтверджуючих документів про необхідність подальшого лікування, виплати продовжуються, аж до 12 місяців. Ми чекаємо на Тебе, одужалого тілом і духом. Але якщо Ти втратив здоров’я і не можеш повноцінно нести службу в окопі, бригада готова запропонувати Тобі посаду інструктора – навчай молодих. Якщо ж немає такої впевненості бути наставником, бригада може Тобі запропонувати проходити службу в логістиці – ремонтувати техніку, водієм перевозити вантажі, роботу в штабі та ін. Сьогодні бригада працює над започаткуванням патронатної служби, яка супроводжуватиме поранених побратимів та надаватиме соціальний супровід пораненим військовослужбовцям, ветеранам та членам їхніх сімей. Для ветеранів 32 бригади та наших друзів – просимо долучатися до проекту. Чекайте на новини найближчим часом. Одужуй, набирайся сил і налаштовуйся на подальшу боротьбу в лавах своїх друзів та побратимів.Тримаймо стрій.З повагою твій командир полковник ШУМ.Бийся та перемагай!Сухопутні війська ЗС України

#32ОМБр #Воїни_лицарі #Бийся_і_перемагай #Покровськ ВІЙНА ЗАКІНЧУЄТЬСЯ У ДВОХ ВИПАДКАХ: АБО ПЕРЕМОГОЮ АБО ПОРАЗКОЮ - Якщо фахівець будь-якої галузі, не важливо навіть це військова справа чи цивільна, не навчається, не розвивається, то залишається на місці і, можна сказати, деградує. Зараз в армії дуже багато спеціальностей. Думаю, якщо взяти кожного цивільного і перемістити в армійське середовище, то будь-хто може знайти себе і проявити навіть краще, ніж у мирній професії, - каже Євген, головний сержант танкового батальйону 32 окремої механізованої бригади. 33-річний чернігівець до війська працював барменом, але коли брудний чобіт загарбника вступив на рідну землю, не вагаючись, одягнув однострій. Продовжує бити ворога і шукає собі вірних побратимів. Про те, як цивільна професія допомогла Євгену у війську, про ситуацію на Покровському напрямку, де зараз тримає фронт 32 ОМБр, а також про те, до чого варто готуватися у найближчі роки усім українцям, Євген розповів у ефірі Українське Радіо Чернігів. ❗Лише разом переможемо!☎️ Подзвоніть нашим рекрутерам уже сьогодні: +380 (63) 768-83-31 , +380 (63) 576-99-91 (рекрутинг Танковий Батальйон 32 ОМБр). 🤝Чекаємо!Відео розмови⬇️https://m.youtube.com/watch?v=_jQREAS8QXE

⚔️ "Перечекати не вийде - треба битися" - На всіх етапах служби розумів, що виконую роботу, яка допомагає моїй країні вистояти, — каже 40-річний солдат Сергій. Зараз він у шпиталі, куди потрапив з пораненою ногою. До цього з побратимами 22 дні тримав позицію під Покровськом.- Ми мали зайняти будинок біля перехрестя й спостерігати. Повідомляти про будь-яке переміщення противника, ну й не допустити захоплення нашої позиції, згадує Сергій. - Ситуація змінювалася калейдоскопічно. Нас попередили про всяк випадок увімкнути режим переміщення по абсолютно незнайомій місцевості: заходити туди з гранатою і прострілами. Нас було шестеро. Старалися не світитися. У рацію передавали про ворожу піхоту, знешкодити яку прилітали наші дрони. Техніку не бачили, лише чули, про що теж доповідали. Коли загарбників побільшало, ті стали вже геть близько підходити, намагалися зазирнути в хату. Це зазвичай були групи по дві-три людини. Тоді вже доводилося відкривати вогонь на ураження. Мішками спочатку заклали вікно. Замаскували, щоб не було помітно з вулиці. А коли вхідні двері з добрячим шматком стіни винесло вибухом, то склали в коридорі нормальну таку вогневу позицію. Від того прильоту я своє уламкове поранення в стопу й дістав. В отвір почали намагатися заходити чи то піхота, чи то розвідка росіян, залітати FPV. Але, слава богу, усі наші залишилися живі. Лише гучно було й пилюка підіймалася. Забарикадувалися добряче — жодна граната до нас в кімнату не потрапила. Коли чули характерний звук висмикування чеки, відразу після вибуху жбурляли свою гранату у відповідь. Не чекали, поки хтось до нас у дім вломиться.У нас було двоє з важчими пораненнями — з турнікетами на ногах. Але теж намагалися бути корисними: заряджали магазини або чистили патрони від каші. Набої нам скидали з дронів разом із продуктами.Чого точно не бракувало — так це боєприпасів. Якщо цілий день спостерігаєш за рюкзаком убитого к…апа й упевнюєшся, що його не замінували, то вночі виходиш, зрізаєш. Крім БК, нас також ще павербанки цікавили для зарядки рації. Артою нас крити почали вже під кінець ротації. Спочатку пробували захопити населений пункт піхотою — дістали по зубах, і у своєму стилі взялися все рівняти із землею. Було дуже лячно: чуєш виття снаряда й не знаєш, у сусідню хату прилетить чи у твою.Страх поступово витиснуло розуміння, що мусиш просто працювати. Тікати з нас ніхто не збирався. Вирішили триматися стільки, скільки це буде можливо. Чи замінять нас, чи заберуть, уже не було важливо. Хоч як емоційно реагував на постійні атаки й обстріли, я знав, що просто заховатися, перечекати не вийде — треба битися.Повне інтерв'ю з нашим бійцем можна прочитати у виданні Тиждень. https://tyzhden.ua/perechekaty-ne-vyjde-treba-bytysia-istoriia-bijtsia-shcho-22-dni-trymav-pozytsiiu-pid-pokrovskom/

– Свідомо обрав розвідку. Хоча представники різних підрозділів кликали до себе, – каже солдат Семен. До мобілізації 46–річний киянин працював кухарем.– Для мене найцікавіше – навчитися бути першопрохідцем, шукати позиції для піхоти, вистежувати ворога у нього в тилу. Це більше підходить моєму характеру, – продовжує Семен.– Учора досвідчені інструктори–практики розповідали і показували як пройти замінований маршрут і залишити позначки. Знешкоджувати ворожі розтяжки можуть лише професійні сапери. Сподіваюсь, що й ці тонкощі опаную. Зараз моє завдання – уважно слухати, всотувати інформацію. В реаліях сучасної війни ефективніше діяти малими групами. Мрію зібрати групу побратимів–однодумців, мотивованих фахівців. Бо хоч би хто і що говорив про переговори чи перемир'я незабаром, а окупанта треба зупиняти тут і зараз. Відсувати «русский мир» подалі від наших домівок. А хто це буде робити, крім нас самих? Моє рішення долучитися до Збройних сил близькі й рідні підтримують. Захистити їх – моя головна мотивація. ⚔️