Ryan O'Leary (екс-командир інтернаціональної роти у складі вже розформованого підрозділу Chosen Company) написав про проблеми, з якими стикаються іноземці під час служби в Україні. Багато з цих проблем потрібно вирішити (і, чесно кажучи, це не займе багато часу)...Україна втрачає іноземних бійців. Не через артилерію чи дрони. Не через страх. А через паперову тяганину та зламану систему. Я не хочу знеславити Україну. Я кров’ю і потом стояв з українцями і продовжуватиму це робити. Але я бачив, як хороші люди йдуть з війни не тому, що перестали вірити, а тому, що система зробила неможливим залишитися. Іноді боротьба із системою виявляється важчою за бої на фронті. Це стратегічна помилка, але її можна виправити.Почну із застосунку Армія+. Для військового — це життя. Тут подаються заяви на відпустку, ведуться справи, оформлюються переведення. Але через чотири роки війни ми, іноземці, досі не можемо навіть зареєструватися в застосунку.Я служив сержантом у НАТО. Керував взводом, тренував солдатів, координував операції. Коли я підписав контракт в Україні, мені дали звання, рівне рядовому. Я знаю офіцерів, зокрема випускників Вест-Пойнта, людей, які командували в Афганістані та Іраку — і тепер вони сидять на посадах рядових.Війна — це не лише бої. Перемагати — це ще й планування, логістика, координація. Саме в цьому офіцери НАТО часто сильніші. Чому досі немає процедури визнання іноземних військових звань? Не обов’язково один до одного, але має бути можливість швидше просуватися.Уявіть: ви — людина з двадцятирічним досвідом, кращою підготовкою. А накази вам дає 23-річний лейтенант, який не командував і взводом. Я копатиму окоп за будь-ким. Але коли людина, яка віддає накази, не знає того, чого не знає, а людина, яка знає, ігнорується тому, що вона іноземець.Українські медики одні з найсміливіших людей, яких я бачив. Проблеми починаються в лікарні. Усе навколо — українською. Якщо пощастить — хтось у палаті трохи говорить англійською. Якщо ні — ти лежиш і намагаєшся зрозуміти, що відбувається з твоїм тілом через Google Translate.Один із моїх хлопців потрапив під FPV. Втратив частину кисті, частини ноги, переніс кілька трансплантацій, провів у лікарні два роки. Операції пройшли успішно, але після цього система зупинилася. Ніхто не пояснив план реабілітації, не сказав про пільги і що робити далі. Його буквально забрали з фізіотерапії й відправили в бригаду, де розірвали контракт. Він не знав, чи має право на інвалідність, як оформити подальше лікування, до кого звертатися.Кожна армія світу, яка вербує іноземців, має для цього окрему структуру. В Україні ж нічого цього немає. Немає омбудсмена для іноземців. Немає гарячої лінії. Немає відповідальної особи в Міноборони. Ці проблеми можна виправити — ось що потрібно:1. Створити Офіс омбудсмена для іноземних військових, який матиме повноваження втручатися в медичну, кадрову та юридичну системи від імені іноземців.2. Додати інші мови до Армія+3. Запровадити процедуру визнання військових звань іноземців і створити чіткий шлях просування.4. Призначити для пораненого іноземця менеджера, який розмовляє його мовою і супроводжує від поранення до виписки / повернення в стрій.5. Опублікувати чіткі багатомовні інструкції щодо контрактів, пільг, резидентства та репатріації6. Призначити в бригаду з великою кількістю іноземців відповідального за зв’язок з іноземцями7. Проводити кожні три місяці інституційний розбір того, як ставляться до іноземних добровольцівМи приїжджаємо вже навченими, часто з бойовим досвідом. Ми приносимо навички, зв’язки з союзними арміями. Кожен, хто йде, бо система його підвела — втрата. Це історія, яку він розповідає іншим. Це потенційні добровольці, які вирішать не приїжджати.Якщо іноземний солдат гине, його родина має отримувати виплату так само, як родина українського бійця. Ми приїхали не за славою — приїхали, бо вірили в Україну. І досі віримо. Але віра в систему похитнулася.Іноземні бійці проливали кров за Україну. Ми заслуговуємо на те, щоб система, яка нас запросила, нарешті про нас згадала.