Джерело
Мистецька спільнота VivArt | критика_наосліпЩотижня публікуємо АНОНІМНО один твір від учасника спіл...
340 Охват/переглядів
2026-04-04 10:21
Повідомлення №1309
#критика_наосліпЩотижня публікуємо АНОНІМНО один твір від учасника спільноти і запрошуємо висловити свою думку. Правила читай за посиланням Подати свій твір @yevg_yav Коментуємо до четвергаХолодний вітер в обличчя. Чорний кіт через дорогу. Звичайний робочий день. Навколо біганина, хвилювання. А мені б так хотілося перенестися в той літній вечір, коли ти дбайливо обіймав мене за плечі, здмухуючи з шиї непокірні локони. Ти називав мене своєю ластівкою. Ластовиння, які я так все життя ненавиділа, ти полюбив так само, як і кожну рисочку мого характеру, мого тіла…Вітер відважив черговий ляпас, змушуючи повернутися в реальність. Машина сигналила, вимагаючи її пропустити. Не тут то було. Я теж поспішаю. Усі поспішають. Зачекаєш! (промайнуло в голові). Я нахабно кинулася перебігати дорогу... Як колись ти поспішав до мене на зустріч. Але тебе машини завжди пропускали. Ще б пак. Як можна було не пропустити людину, у якої букет квітів завжди був більший за його тулуб? А мене непокоїло лише одне питання – як ЦЕ тягти через все місто. Дурна. Дурна. Дурна! Дрібний дощ вторив моїм думкам. Може, мстився за тебе?! Запитати б його. Хоча я сама здогадуюсь, якою буде відповідь. Я все чудово пам'ятаю. Забути б. Але рана ще кровоточить.