Василь Мулік. Вірші.

Усе це - заради любові. Тільки заради любові -До життя, до своєї землі, до жінки...Любові єдиної, наче істина. Любові такої -Що без неї, насправді, не варто і жити.Не ненависть - любов - вкладає цівки в долоні,Вкладає звитягу в душі, набої - у магазини.Любов - це наша фортеця. Любов - це вогонь,Що реве у серцях і стволах, виє у жилах й турбінах.Любов підіймає у повітря тонни металу та гніву,Любов заварює каву, горить окопною свічкою,Любов дрімає у бліндажах, ховається в капонірах,Проступає червоним крізь бинт, на вінках в'ється чорною стрічкою.Наша любов - кулаки стискає, міцно зціплює зуби,Мерехтить так тендітно - зеленим вогником на "мобільному".Любов - це замерзлі пальці, любов - це обвітрені губи,Любов - це азартне "Плюс!" знайомим голосом у ефірі.Любов йде у бій, любов повертається з бою,Любов жене "медевак" - під вогнем, польовою дорогою...І, зрештою, що нам іще залишається, окрім цієї любові?У нас є любов - навіть коли немає більше нічого.Любов - це основа. Фундамент. Першопричина.Любов штовхає вперед, любов заряджає зброю.Безумовна любов - до жінки, життя та країни.Тільки любов. Усе це - заради любові.13.12.2024#мулікпише

Не стати вже, мабуть - ні провісником, ні взірцем.У Всесвіту, певно, були інакші на мене плани...Та з патентованим клацанням "Zippo" знову запалюю серце -До краю залите чорним гірким напалмом.Комусь - під вітрила, комусь - під спідницю, комусь - під лід.Мені ж - під сузір'ям гвинта ламати вітряний простір.Дюраль, вибухівка, хмари, холодний піт.Земля, перерита залізом. Небо, залите сонцем.Тримати зарядженим - телефон, павербанк та "Глок".Витримувати лють гірку в дубовій бочці з-під хересу.Засвоїти - врешті і до кінця - цей простий життєвий урок:За лютим - хай який би він був - неодмінно настане березень.Можна бути "одним з" - і не бути просто "одним".Моя пам'ять - скрижаль - важка, кам'яна, запилена.Прокладати свій курс між смертей, між людей та книг.На вишневих хвилях світанків гріти стомлені крила.Слово "останній" - закреслено у словниках -Згідно з законами касти "важчих за атмосферу".Ні провісником. Ні взірцем. Але - тримати в руках.Гарячі вогненні гриви крилатих коней сталевих.#мулікпише

Рване у бійці вухо, кігті - наче м'ясницькі ножі,Бурштинові, гадючі очі - такі, що їм заздрять демони.Харцизяка-завсідник - помийок, посадок та бліндажів,Смугаста мишача смерть - котик на прізвисько "Рево".На честь "енергетика" - взяти - й назвати кота...Де був тільки розум їх? Що тут сказати - "військо"...Хоч - як справді відверто - то креативно, так...І за котячею вдачею теж - вийшло доволі близько.У котика Рево є цілих чотири улюблених заняття:Їсти від пуза, солодко спати, трахатись і вбивати -Таке от просте та безхитре, стандартно-котяче життя...Хоча, у степах цих - чого б іще можна бажати?Муркотіти під боком, як трактор - ледь не всю ніч.Придушити вчергове фазана, сп'янілого від весни.Вкрасти на кухні рибину - і мчати чимдуж навтіч.Вивчити знаки і звуки цієї людської війни.Ховатись від обстрілів, попереджати про те своїх,Знаєте напевне: це ще не останній їх день.А як буде "останній" - тихенько піти від них -І тихенько померти десь - замість своїх людей.Ні сумнівів, ні вагань. Всі дев'ять життів - за раз. Взяти на себе смерть - так вміють бліндажні коти.Так вміє і котик Рево. І прийде, напевно, той час,Коли і йому - доведеться у сутінь йти.А поки що котик Рево - живе котяче життя -Бандюкує і далі на кухні. Спить. Катує мишей.Регулярно ходить на блядки - без жодного каяття.І головне що - своїх людей береже.#мулікпише

Ні сподівань, ні прагнень, ні мети -Несказані слова, порожній погляд.Не знав ти щастя, не відчув біди -Корився німо невблаганній долі.Ти не тримав сталевого клинка,Не бачив ні небес, ні дна, ні пекла,Твоя не доторкнулася рукаДо чорного металу кулемета.Не вбив, хто заслуговував на смерть,Хто вартий був життя - не врятував.До зір не рвався крізь небесну твердь.Об твердь земну - коліна не стирав.Ні крижаних рівнин, ні сонячних степів,Ні джунглів, ні пустель, ні океанів.Ні друзів, ні коханок, ні братів.Ні хуртовин, ні вивержень вулканів.Не плакав, не сміявся, не благав.Зубами ти не рвав чужої плоті.Востаннє до юрби не промовлявЗ просочених червоним ешафотів.Не рвались нерви, не стискались кулаки.Не обирав - ні дому, ні дороги.Не шаленів від тих п'янких смаків -Свинцю та крові, жінки й перемоги.Ні свисту куль, ні скреготу мечей,Густим багрянцем бинт не розквітав.І обладунок не стискав твоїх плечей,І страх померти - серця не стискав.Не йшов "ва-банк", не ставив на "зеро",Не рвав стоп-кранів, не тиснув на газ,Не входив до борделей та церков,Не чув ніколи про "єдиний шанс".Не каявся, не бився, не грішив.Бунтів не піднімав на кораблі.Не біг, не плив, не повз і не летів.Не замерзав. Відтак - і не горів.Нікого не знаходив й не втрачав.Не мучився, не вірив, не молив.До скону, до безумства не кохав.Не помирав... Та й взагалі - не жив.08.12.2021.#мулікпише#базальт