Будемо чесні - це не надто вдала ідея -
Підвищувати сатурацію нікотином -
І без того - місця замало в легенях -
Навіть повітрю - не кажучи вже про дим.

Щось велике, таке до болю знайоме, гаряче -
Заповнює порожнечу поза ламкими ребрами,
Пульсує, щасливо сміється, самотньо плаче,
Наповнює сенсом, змінює темп та тембр.

Вдих-видих. Затяжка. Іще. Контроль.
Спокійно, спокійно. Це все - ми вже проходили.
Тебе п'янить та качає - наче міцний алкоголь -
І дихаєш так - з посмішкою та подивом.

Зараз відпустить, напевно... Або краще - ні.
Усе що нас не вбиває - матиме другу спробу.
Сила, народжена у підсерцевій пітьмі
Б'ється у скронях розігрітим сталевим молотом.

Це - не хвороба. А тому - не лікується. C'est la vie.
Дихання - все що тобі залишилось. Тож - дихай.
Міф про зцілення та знеболення обертами Землі -
Все-таки, лише міф... Тихо, серденько, тихо!

Хай скільки б линуло повз часу стрімкої води -
Щосили вдихай - цей крихкий вересневий кисень.
І не хвилюйся, будь ласка - це ніякий не рецидив -
Ну, який же ж це рецидив - якщо не було ремісії?

10.09.2024

#мулікпише