У місті, на яке регулярно падають КАБи,Досі можна насолодитися вином і кавою,Можна зустрічатися, кохатися і кохати. Тут досі хочеться жити... І не хочеться помирати. Тут, у місті, на яке так часто падають КАБи,Відчуття загострюються дамаском лускатим,Почуття позбавляються брехні та єресі,Дотики набувають чуттєвості, слова набувають сенсів. Цим містом, на яке вже постійно падають КАБи,Крокує осіть - золота, урочиста, строката. Проститутки та похоронні бюро підвищують ціни. Саме тут розумієш - що є насправді цінним. У цьому місті, на яке продовжують падати КАБи,Адреси шукають не за вулицями та номерами -А за іменами, тих кого люблять, хто не міг померти,Хто тримався за це життя - міцно, судомно, вперто. Це місто, що своїми будинками ловить КАБи -Воно колюче та зле, пошрамоване та зубате. Воно випускає кігті, розминає м'язисті руки. Воно похмуро гарчить: "Я зголодніло. Підходьте, суки..."За це місто, на яке все падають й падають КАБи,Варто боротися, варто мститися, варто вбивати,Триматися своєї любові, ненависті й пам'яті. Місто живе. Місто дихає. КАБи падають.09.11.2024#мулікпише