«Коли палає великий автотрансформатор – психологічно це дуже боляче. В одній його фазі близько 100 тонн оливи, тож він може горіти не день і не два... Підстанція величезна, на пагорбі, тож цю пожежу було видно з усіх боків», – так про свої емоції на початку повномасштабного російського вторгнення розповідає пан Сергій, старший диспетчер групи оперативного управління «Укренерго» в одному із прифронтових регіонів.В галузь наш колега прийшов у 2009 році – слюсарем. А з 2013-го – працює на посаді старшого диспетчера. Вибір фаху, каже пан Сергій, був свідомим і цілеспрямованим, адже енергетиками працювали його батько, дядько та брати. Втім, зараз умови праці – далеко не такі, як були раніше: «У 2024-2025 роках пошкоджені ворогом енергооб'єкти стало вже важко порахувати. Коли приліт – усе горить. Це страшно, навіть коли ти перебуваєш в укритті. До того ж, ти не можеш покинути зміну. Маєш залишитись на роботі, доки не організуєш ліквідацію наслідків і не передасиш управління наступній команді колег», – розповідає пан Сергій.Робота старшого диспетчера вимагає сталевих нервів і швидкої реакції. Після ворожого удару по енергооб’єкту його завдання – миттєво зібрати інформацію, доповісти старшому диспетчерському персоналу та ухвалити критичні рішення: що можна оперативно заживити? Що треба терміново відключити? Як безпечно вивести обладнання в ремонт і правильно організувати ліквідацію аварії? Усе це робиться максимально швидко. А після завершення гострої фази – кожна дія детально розписується для передачі зміни. Іноді лише на фіксацію подій йде кілька годин, – розповідає колега.Цьогоріч до Дня незалежності пан Сергій отримав почесну відзнаку – Подяку Міністерства енергетики України. Ми теж вдячні колезі за сумлінну працю в надскладних умовах. Незламність не згасає!