​​27 липня — #ЧУР, #ПРАЩУР (#Паликопа, з санскриту цур — палити)Україна: рідна Земля — рідна Мова — рідна ВіраЧур (Пращур, #Цур) — родове Божество, вважається сторожем родових Звичаїв (щоб Богів шанували належним чином), вартовий святкових днів, охоронець володінь Роду, Бог “межового Вогню”, який розпалювали на межах земельних володінь, пильнує майно і власність Роду. Чуром також називали дерев’яну статую — образ родового Божества. Саме до таких межових знаків приносили жертовний хліб.Спом’янемо своїх Чурів-Пращурів, адже вони опікуються нами зі світу Прави, допомагають нам берегти Русь-Україну та наші рідні українські слов'янські звичаї. Велесова книга оповідає:Усяк Рід мав Чурів і Пращурів,які померли перед віками, —тим Богам почитання маємо датиі од них радощі маємо.Вислів “Чур моє!”/“Цур моє!” — давній оберіг наших Пращурів. Слово ж відцуратися (відчуратися) означає “відмовитися від родинної спадщини, рідного Звичаю, тобто Законів Предків”.В цей день приносять жертви Дажбогові, як подяку за добрий урожай, випікають та роздають дітям ритуальне печиво “сончата”, співаючи: “Грай, Сонечко, грай! Тут твої сончата” (тобто діти Сонця-Дажбога). На околицях поселень палять Вогнища, молодь стрибає через священне Багаття.Християнська церква зіпсувала первісне глибинне значення свята і обряду.ПІЗНАВАЙ — ОБМІРКОВУЙ — ВІДАЙ‼️З щирою душею та Вогнем у серці,етнопсихолог Віктор Фіалковський — жрець Зореслав