21 лютого — #СТРИБОГ весняний Україна: рідна Земля — рідна Мова — рідна Віра У Володимировому пантеоні поруч з Перуном стояв кумир Стрибога, якого вшановували не менше, ніж Перуна. У “Слові о полку Ігоревім” Стрибог згадується як Бог-родоначальник усіх вітрів. Це один з найстародавніших Богів у трипільців. Назва цього небесного грізного Бога, як вважають, походить від слова страта (стріті — знищувати). Д. Шеппінг висловив припущення, що Стрибог є однією з іпостасей Перуна — його втіленням у повітрі. Він, як і Перун, пов'язаний зі Стрільцем та його атрибутами: стрілами й луком. Його стріли летять за вітром, тому й Божество уособлює силу вітру. Хоча, незважаючи на всю суворість вітру, він є не тільки творцем негоди, але й творцем музичних мелодій. Адже саме “подих вітру” — дихання, дмухання в найпростіші музичні інструменти (сопілки, дудки, ріжки) — створює музику. Пізніше Стрибог отримав назву Позвізда, або Посвистача — покровителя погоди. Йому молилися, щоб дав добру погоду на врожай. Особливо важливим Посвистач був для війська. Пантелеймон Куліш записав у Козелецькому повіті на Чернігівщині в 1856 р. розповідь 85-літньої жінки Гуйдихи та стару козацьку “Думу-сказання про морський похід старшого князя-язичника в християнськую землю”: “...Бач, кажуть старії люде... да Бог його знає, відкіля вони сеє уже знають: чи то їм уже такеньки Прадіди розказували, чи інак як, Господь їх знає... як-то воно буде таке, що люде так ізживуться, що як комашки ті стануть! Аже ж, як подивиться на теперішнього чоловіка, дак іще либонь не швидко таке мале переробиться, і світ іще замісь довго стоять буде. Не нам, бач, дождать сього: хіба вже діти наші, чи внуки, або далі. Да то сказано, що люде сі великиї були зовсім не те, що ми, християне: у їх і Бога якось інак звали – кажуть Посвистач якийсь. Він кажуть-то установляв годину усюди, а більше нічого і не знав: об другім чім другії знали і порядок свій давали”. Далі сама дума розповідає, що князівські дружинники “своєму Богові Посвистачу моляться, щоб він їм годину (погоду) дав та моря не турбував”. Цікаво, що сама дума вже позначена християнськими впливами, однак, наведений фрагмент розповіді має залишки язичницького мислення, а саме: поки вірили в свого Бога (Посвистача), були великі, “зовсім не те, що ми, християне”. Ім'я Стрибога залишилося в назвах сіл Стрибож (на Житомирщині), Стрижавка, Стрітівка (на Київщині). Найбільше назв з коренем Стр- трапляється між Дністром і Дніпром. У Польщі є струмок Стрибог. Стрибог — Бог Вітру (вихору, бурі), покровитель погоди, Син Сварога (Сварожич). У Велесова книга читаємо: “Стрибог свистів у степах” (дошка 5-Б); “А Стрибог вітри яритиме на землю” (38-А). У «Слові о полку Ігоревім» вітри названі «Стрибожими внуками». Його шанували як володаря вітрів, що спрямовує стріли та надимає вітрила, а також як руйнівника злих намірів. Корінь стр- мають слова, які позначають швидкість: стріла, струмінь, стріляти, стрімкий, стрімголов, стрічати. Його ім'я часто пов'язують з етimологією «простір». Ім’я Посвистач він отримав напевно від того, що Вітер свистить у просторі. За давніми переказами, в околиці Лубен (у Мгарському монастирі) на стелі церкви було ліпне зображення Стрибога у вигляді старого діда з довгою бородою і з кільцем в губах: “Кажуть, що ото Старий Вітер з закованими губами. Що тепер Вітри є, то кажуть, молодь шастається; старий же тільки іноді в щілинки поміж губів дмуха — і отто бурі бувають! Якби йому губи розкувать і він дмухонув на ввесь рот — все б поздував на світі, гори з долинами б порівняв, кінець світові був би... Отже, кажуть, колись таки йому розкуються губи”. -------------Зробіть власний вклад (донат) у розвиток Рідної Віри — підтримайте діяльність нашої громади поповніть картку: 4149 4993 1034 2140 ПриватБанк