Статистика telegram channel - @UkrainianMilitaryHonor

«Українське козацтво вітає Вас та Ваш рух із перемогою.Свобода Німеччини та її життєвий простір на Сході пов'язані зі звільненням України та Кавказу. Це послабить російську панславістську та комуністичну небезпеку. Необхідно створити справжній союз із усіма національними силами проти Росії, проти Польщі та проти Франції. Я, Ваша Вельможність, також повністю поділяю цю ідею, як і всі українські козаки на Батьківщині та в еміграції. Я й надалі йтиму з Вами нога в ногу, крок за кроком, долаючи всі труднощі, з повною вірою в перемогу.Ми сподіваємося не лише за Вашу допомогу, а й на Ваше заступництво, як гетьман України Іван Maзепа сподівався на короля Швеції Карла XII у 1709 році.Хайль Гітлер, і нехай Ваш прапор майорить від Рейну до Кавказу!»— Лист привітання Адольфу Гітлеру з приводу його призначення на пост канцлера. 1933 р. Від полковника Івана Полтавця-Остряниці (на фото) організатора УВК в 1917 р., а на той час керівника УВК-УНКТ (Українське національне козацьке товариство) з Проводом у Мюнхені.

“НАЦІОНАЛЬНІ ВІДЗНАКИ ВВЕДЕНО.Нещодавно на одному великому оборонному заводі міста Берліна відбулися урочисті збори українських, російських і білоруських робітників присвячені заміні знака «ОСТ» національними відзнаками. На зборах були присутні представники німецької цивільної влади, військових з’єднань добровольців зі Сходу, української, російської і білоруської громадськості, німецької та іноземної преси, та багаточисленні українські, російські й білоруські робітники інших заводів. Урочистий день настав. Сьогодні тут уже ні на кому немає знаків «ОСТ» які змішували три різні народи в одну масу людей зі Сходу. Натомість нова національна відзнака, різна для кожного народу. Десятки мільйонів українців, росіян і білорусів, своєю добросовісною й кваліфікованою працею довели, що вони повноцінні співборці в європейському антибольшевицькому фронті. Боротьба проти спільних ворогів проходить під знаком щоразу, більшого довір'я і єднання”.(С) «Український доброволець» 07.09.1944На юнакові видно введений Тризуб.

​​В штаб 42-ї армії Ленінградського фронту в Латвії, 22 травня 1945 приходить термінове повідомлення від розвідника старлєя Ніколая Івантєєва:«Засёк немцев. Идут по лесу строем, человек 300, все в эсэсовской форме, под знаменем со свастикой. Каков будет приказ?»Штабні спочатку сприйняли недовірливо та скептично доповідну інформацію. Адже основні бойові дії в Курляндії де була оточена однойменна група  Вермахту «Курляндія» припинилися 15 травня.  Втім після повторної уточнюючої інформації і координат, штаб негайно відіслав оперативну групу для блокування.Бійцями які проривалися з котла в Курляндії,  виявилися три сотні есесівців, яких вів особисто обергрупенфюрер (генерал) Військ СС командувач VI-го Армійського корпусу СС Вальтер Крюгер. Зав'язався бій, під час якого було вбито Крюгера. Інші втрати та кількість полонених цих спартанців не уточнюються. Що ж до радянської сторони, то офіційно було заявлено про 25 загиблих бійців Красної армії.Угруповання в Курляндії не прийняло капітуляції Рейху, та не погодилося скласти зброю перед більшовиками. Бої тривали після 8 травня ще до 13-15 травня. А локальні сутички з залишенцями фіксуються до липня.Красномовним свідченням про ситуацію в Курляндії, та серйозністю втрат можна привести спогади ветерана, старшого лейтенанта Михайла Лєвіна:«В Курляндии мы закончили войну не восьмого мая, а тринадцатого, закончив прочесывание освобожденной местности, где нам еще четыре дня после Победы пришлось проливать кровь, вылавливать и добивать тех, кто не пожелал сдаваться в плен, воевать, фактически со "смертниками". Рота закончила бои имея в своем составе всего одиннадцать человек, считая меня…»

Український народ знає одну велику і трагічну правду наших днів: без збройної перемоги Німецької Армі та її союзників, до яких належить і Українське Визвольне Військо, над большевизмом не може бути волі Україні, ані дальшого життя самій українській нації. Може собі Сталін, оскаженілий від постійних неудач його гігантських, божевільних наступів, намагатися отуманювати світ і українців своїми пропагандивними казками про «переміну совєтської системи», відповідь українського національного активу на всі ці вигадки червоного від невинної крови Кремля є і може бути одна: нещадна боротьба проти комуни і сталінату на смерть і життя! Большевизм не зміняється. Неодмінність цієї кривавої системи підтверджують тими днями нові факти, що гостро опрокидують такі ж солодкі оповідання англо-американських політиків про «переміну» большевизму в його істоті та повоєнних планах.(С) «Український доброволець» серпень 1943 р.На фото генерал-хорунжий Іван Омелянович-Павленко командир 109 козацького шуцманшафт батальйону в Берліні.

​​Кубанські козаки в Херсоні, осінь 1943 р.17 вересня у Херсон прибув Штаб формування козацьких частин Дона, Кубані та Тереку. Який перед цим з липня розміщувався в Мелітополі. Очолював штаб полковник Кубанського козацького війська Г. П. Тарасенко. Штаб мав три відділи:Стройовий, очолював осавул В.Ф. Заболотний. Адміністративно-господарський, очолював військовий старшина Овсянніков.Пропагандивний, очолював осавул М. Г. Земцов. Декілька слів про кубанця полковника Тарасенка начальника штабу. Свій перший офіцерський чин він отримав 1908 р. Він брав участь у Першій світовій. Згодом воював в Білій армії. В 1920 евакуювався з Криму на Лемнос. Але у 1921 р. добровільно повернувся до РРФСР. Його доля у 1920-1930-ті невідома. Влітку 1942 р. з приходом німців Тарасенко вступив до загону допоміжної поліції з кубанських козаків, що формували німці. І до січня 1943 р. служив у районі Краснодара. Весною він прибув на полігон у Млаву до Польщі, де формувалася в той час 1-а Козацька дивізія Вермахту. Але за віком був відрахований командиром дивізії фон Паннвіцем і повернувся на Східний фронт.

​​В цій історії чудово все!)Український Герой-танкіст старший сержант Дмитро Биковець. Дмитро Іванович Биковець, українець 1913 року народження. Був призваний в 1941 році Мар'їнським військкоматом тодішньої Сталінської (Донецької) області. Служив в 6-й Танковій бригаді РККА. За бої під Харковом в травні 1942 року, нагороджений Орденом Червоної Зірки. А далі найцікавіше. Випадок який трапився мовою документа:«В 6 утра 12.09.1942 года командир башни танка Т-34 6 ТБр (прикомандированный вместе со всем экипажем с 4 сентября к 6 ГТБр) старший сержант Быковец из револьвера Наган застрелил внутри танка командира роты, вынудил вылезти механика-водителя и стрелка-радиста, сел за рычаги и дезертировал к немцам, загнав танк в балку Александровка - Городище.В 7.00 для его уничтожения были высланы 2 танка, но ПТО немцев открыло сильный огонь, поэтому пришлось отступить.Ночью планировали еще раз попробовать уничтожить танк с предателем, но сведений об этом уже не нашел.Два высаженных Быковцом члена экипажа якобы заранее знали намерения предателя, но ничего не предприняли для того, чтобы его остановить».(С) ЦАМО РФ. Фонд 3418, опись 1, дело 127, листы 115-116.Але що в цьому найбільш є смішним. Довідка про Героя Биковця розміщені в галереї  "Дорога памяти" Храму ЗС РФ в парку "Патриот".https://foto.pamyat-naroda.ru/detail/-19983998 Для нас звісно він Герой! А дурні з РФ просто не заглиблювалися в подробиці)

​​​​Вилучений в окупованих областях матеріал, після короткого перегляду і сортування, направити для використання в діючу команду охоронної поліції і СД у Львові, вул. Плцинска, 55, де обладнати центральний відділ для використання (розробки). Результати використання безперервно повідомляти в Райхсзіхерхайтсгауптамт (IV-Д) командувачу охоронної поліції і СД в Кракові і діючої групі С, щоб на підставі виявлених матеріалів можна було провести необхідні заходи.в) Для слідства вбивств представників руху МЕЛЬНИКА створюється комісія, яка перебуватиме у Львові. Вона підкоряється безпосередньо начальнику охоронної поліції і СД, в місцевому ж відношенні керівництво має ухвалити на себе начальник охоронної поліції і СД у Львові. У цю комісію відділ V РСХА відряджає кріміналрата ФЕНРІХ і ще двох чиновників. Командир охоронної поліції і СД в Львові і діюча група С повинні надати комісії необхідних співробітників. За безперебійну і дружну роботу комісії відповідає командир охоронної поліції і СД у Львові. Про надходження матеріалу що стосується вбивства комісію негайно ставити до відома. Комісія в свою чергу повинна систематично повідомляти начальнику охоронної поліції і СД про результати слідства.г)Нижчестоячим установам з місця давати необхідні вказівки.Про проведення і самому ході заходів проти руху БАНДЕРИ я прошу точно повідомляти мені систематично.Безпосередньо пов'язані з заходами проти руху БАНДЕРИ установи (командир охоронної поліції і СД в Кракові, управління ШТАПО в Берліні, Відні, діюча команда у Львові і діюча група С (айнзатцгрупа, - Варяг) вже поставлені до відома про це по телеграфу.ГЕЙДРІХ(С) ЦА ФСБ. Ф. 100. Оп. 11. Д . 7.

​ГОГОЛЬ!Жаль не вдалось повіншувати видатного земляка у день народження, втім зафіксувати його тут хотів уже дуже давно.Микола Васильович, онук прадідів великих, і прадід не менш великих онуків. Провидець, веселун, ненажера, трагікомік, тонкий антрополог, естет, християнин та правдивий, романтичний плід полтавської породи, котру і оспівав у віках. Той хто зміг поєднати це все в ледь вловимих, але проникливих і тільки з його талантом суголосних візій - ландшафтної, шляхетної, богемної і буржуазної. Що все вже вищеописане існувало вкупі, під вінцем його, безперечно народного МІСТИЦИЗМУ.Велет письма та співець нашої минувщини і духу. Геній що зафіксував на віки безсмертні нашу поставу і архетип, провокатор тонких струн наших душ, що й досі мобілізує нащадків, та пускає туман в очі нічого так і не зрозумівшим, крім небагатьох - кацапам.Для них описаний миршавий Акакій Акакічь в потріпаній шинельці, для нас написаний дебелий як Дніпро - Тарас Бульба, з прадіда Остапа, котрих їм не зрозуміти через низькість походження.Митець - який є канонічним тестом на ідіота, всі його ненависники, або так само ненавидять Русь-Україну, або не розуміють її.Як констатував козлобородий Розанов: "Я всю жизнь боролся и ненавидел Гоголя: и в 62 года думаю — Ты победил, ужасный хохол".HOHOL PRIDE - WORLD WIDE!

​​Редакція харківської газети «Нова Україна» в 1942 р. Сидить в однострої другий справа  П.А. Сагайдачний, на той час працівник відділу пропаганди ОКВ  – «Вермахт-Пропаганда IV» (OKW/WPr IV). Сагайдачний був відповідальним за українську пресу, в зоні дій військової адміністрації Вермахту на сході України. А перед тим у грудні 1941 р. коли почала виходити у Харкові «Нова Україна», він був першим редактором її.Швидше за все Сагайдачний це було псевдо. Член УВО та ОУН, а в Перші визвольні змагання воював в Осадному корпусі Січових стрільців Євгена Коновальця. Він був одним з головних керівників в похідній групі ОУН, яку було призначено на схід ще в Житомирі Миколою Сціборським. Коли ж було визволено Полтаву Вермахтом, Сагайдачний спочатку прибув туди з групою націоналістів, де заснував відому теж газету «Голос Полтавщини», а також долучився до формування української поліції Полтави, що він продовжував робити і в Харкові.Інший провідний член ОУН та міський голова Мерефи Петро Байбак, який його добре знав, зазначав після війни, що Сагайдачний був близьким побратимом Вождя Андрія Мельника.

​​«Za wolność naszą i waszą!» — кричали вони. «За нашу і вашу свободу». — мусили повірити і ми. 104 роки тому, 18 березня 1921 було підписано Ризький мирний договір. За яким Польща та більшовицька Росія поділили Українські землі за спиною українських союзників та припинили війну.Цим договором Польща зрадила українських союзників, потопталася по крові козаків Армії УНР, що воювали в кампанії 1920 в її обороні в тому числі, та грубо порушила Варшавський договір та конвенцію яку були підписано між Польщею та УНР в лиці Пілсудського та Петлюри. За цим договором Польща не мала вести жодних перемовин з більшовиками без участі та згоди українців та на шкоду УНР. Але до цих перемовин навіть не було на поріг допущено українців, поляки люб'язно почали перемовини з РСФСР та представниками від маріонеткової квазі-УССР . Це був таки би мовити контрольний постріл в голову нам остаточний, бо перший був в жовтні 1920 коли поляки спинили наступ по спинах тікаючих більшовицьких військ та примусили до перемир'я Армію УНР в її осінньому успішному наступі в Україні, що мало катастрофічні наслідки. Допоки їм була безпосередня загроза і чобіт Будьонного і Тухачевського топтав Польщу під стінами Варшави, вони взивали до спільної боротьби, і наш козак проливав кров в обороні Польщі та з надією, що після цього з їх допомогою потім повернеться в Золотоверхий Київ. Але нас зрадили. Коли вчергове будуть заявляти про сквери Безручка в Польщі, диво на Віслі, оборону Замостя та "наші-ваші свободи" трясця їх матері. Не забувайте про це. На фото група інвалідів Армії УНР, інтернованих в таборі Каліш 1921 р.