Учора круглий стіл до роковин трагедії Бабиного Яру перервав гучний вибух за кількасот метрів від місця нашої зустрічі. Згодом ми продовжили розмову про те, що сталося в Києві 85 років тому. Намагалися зрозуміти, як це стало можливим тоді. А тим часом за кількасот метрів від нас горіла Академія наук і гинули люди. Про це ми дізналися вже наприкінці заходу.

Це усвідомлення стало найважливішим його підсумком. Ми досі не знаємо, як запобігти повторенню зла.

Увесь пафос другої половини ХХ століття, втілений у гаслі «Ніколи знову», вигорає дотла з кожним новим ударом по Києву чи іншому українському місту. Ми так боролися за пам’ять, бо вірили: пам’ятати й розповідати іншим означає запобігти повторенню. Але цієї формули виявилося недостатньо. Світ знає про злочини минулої війни й засуджує їх. Та зупинити нові злочини не може. Або не хоче.

Можливо, найдієвішим втіленням «Ніколи знову» для євреїв стала Армія оборони Ізраїлю. Так само як найкраща відповідь на російське «можем повторить» — сила нашого війська.

Графіка Нікіти Тітова.

Володимир В'ятрович.