І саме тому польські політики роблять величезну помилку, коли ставлять питання так, ніби Україна має скласти іспит на європейськість через відмову від частини своєї трагічної, складної, кривавої, неоднозначної, але своєї історії.Україна вже є частиною європейської спільноти. Не тому, що нам це великодушно дозволили в Брюсселі чи Варшаві, а тому, що українці щодня платять за це кров’ю, життям, містами, дітьми, економікою, майбутнім, нервами і цвинтарями, які ростуть швидше, ніж європейські декларації.Жодна країна Євросоюзу не платила такої ціни за право жити в Європі.І, давайте вже зовсім прямо, завдяки Україні не заплатить.Бо російська імперія сьогодні стоїтьне під Варшавою,не під Вільнюсом,не під Бухарестом,не під Берліном.Вона стоїть під Покровськом, Куп’янськом, Херсоном, Харковом, Сумами, Запоріжжям.І якщо хтось у Європі ще має розкіш перетворювати історичну пам’ять на інструмент внутрішньої політики, то лише тому, що українці тримають фронт.Але тут є ще одна важлива річ, яку я теж скажу без популярного цукру.Я не є прихильником вступу слабкої України до Європейського Союзу. Я взагалі є євроскептиком у багатьох питаннях, бо добре бачу, як нинішня Європа через надмірні регуляції, страх перед ризиком, бюрократичну самозакоханість і втрату індустріальної волі програє світовим лідерам.Китай будує заводи,США будують технологічні екосистеми,Азія масштабує виробництво, а Європа часто виробляє регламенти, заборони, процедури і красиві документи про майбутнє, яке будують уже інші.Україна не має йти в ЄС як бідний прохач із простягнутою рукою, якому дозволили сісти в коридорі великого будинку, якщо він перед тимправильно вибачиться,правильно покається іправильно перепише власну пам’ять.Україна має йти в Європу як Велика Україна.Як країна нової індустріалізації.Як країна оборонних технологій, дронів, роботизованої війни, штучного інтелекту, дата-центрів, ядерної енергетики, власного виробництва, сильних міст, продуктивної меншості, інженерів, підприємців, військових, фермерів, науковців і людей, які не просять дозволу існувати.Нам потрібна не слабка інтеграція, де Україну заведуть у ЄС як територію дешевої робочої сили, сировини, аграрного експорту і вічного грантового утримання. Нам потрібна сильна інтеграція, де Україна приходить як держава, без якої європейська безпека, енергетика, оборонна промисловість і технологічне майбутнє просто не складаються.Тому відповідь на польські ультиматуми має бути спокійною, тверезою і жорсткою.Ми готові говорити про історію.Ми готові відкривати архіви.Ми готові до ексгумацій.Ми готові називати злочини злочинами.Ми готові визнавати біль поляків, якщо поляки готові визнавати біль українців.Ми готові будувати спільну пам’ять, але не готові до політичного шантажу.Бо партнерство рівних не будується на ультиматумах.Польща нам багато допомогла, і це треба пам’ятати. Українці цього не мають забувати. Але й Польща має пам’ятати інше:Україна сьогодні захищає не тільки себе, і точно не тільки свою історичну пам’ять.Україна захищає той простір, у якому польські політики можуть сперечатися про УПА, не чуючи над головою російських ракет.І тому формула «або УПА, або Європа» є неправильною не тільки політично, а й морально.Правильна формула інша:або ми разом дорослішаємо до складної правди,або Москва знову буде писати нам історію за всіх.А це вже точно не той вибір, який мають робити ні Київ, ні Варшава.Любомир Гайдамака