Зараз багато пишуть про Укрпошту. Про ребрендинг під час війни, про недолугу рекламу з педофільським присмаком до дня закоханих. Однак особисто я пролітаю повз усі ці реклами, ребрендинги й іншу мішуру з іншого приводу. Пролітаю, бо моє «рідне» відділення в Києві, до якого я приписаний за індексом, виглядає як чорна совкова діра, що поглинає буття. Тут усі повільні. Пошук посилок — безсистемний, або за системою «Галя, а куди оце могли покласти?». Одне, а то й два віконця з п’яти ніколи не працюють. Завжди стоїть табличка «зверніться до іншого консультанта», до якої хочеться дописати: «а краще — йдіть звідси і не заважайте працювати». Люди здебільшого непривітні, з виразом обличчя «я тут роботу роблю, а ви прийшли». І що особливо неприємно — старші заражають цим ставленням до відвідувачів і до життя взагалі молодших. Обдерте, величезне приміщення. Дві стійки з печивом — зате жодного стільця, який був би корисним старшим людям, що приходять сюди за звичкою оплатити комуналку чи отримати пенсію. Я допускаю, що є відділення, де ситуація краща — у нас усе залежить від персоналій. Але так само допускаю, що є й значно гірші. У нашому видавництві були «пригоди» з посилками, які з вини пошти поїхали не туди. І змінити вже нічого не можна, бо «така процедура», «хай спочатку доїдуть, потім дзвоніть на гарячу лінію». Одним словом, як на мене, Укрпошта — це не сервіс у принципі. Як ти бантики на лисину не прибивай — коси не виростуть. Скільки лого не малюй — до сраки чорний шнур. Фундамент прогнив, тож зміною вивіски не врятуєш. Хіба що друк марок і досі на рівні. Та й ті марки скоро будуть до одного місця, якщо не буде на що і кому їх клеїти. Наразі все ще тримається на звичці частини людей і на тому, що Нова пошта не дісталася кожного села — у неї інші пріоритети. Але вона дістанеться. Не за місяць — то за рік. І тоді можна буде провести черговий ребрендинг. Пропоную жовтий круг і в ньому білий хрестик. Як на могильці. Руслан Горовий.