Чудова історія. Дякую Боже, що я Українець 🇺🇦 ---Потяг Київ-Франківськ, ще званий Стефанія. В купе приємна білява жінка, 50+, їде лікуватись в Моршин, вона виглядає як людина в очікуванні відпустки, балакуча, стомлена, але намагається бути усміхненою. В неї системне порушення сну, розповідає, дізнавшись, що я працюю в секторі медицини. Заходить він. Військовий, ще дуже молодий, гарний, років 25-27, з великим рюкзаком, карематом, і сумними очима людини, що повернулась з фронту в бурхливий та майже безтурботний Київ. Наша розмова «ні про що» з жіночкою вмить припиняється. Ми починаємо метушливо пропонувати йому все що маємо: банани, цукерки, мінеральну воду, заварну каву, бутерброди. Він трохи ніяковіє від такого натиску материнської турботи, і я починаю його розпитувати, поки він наспіх влаштовується на верхній полиці:- Ви у Франківськ їдете?- Так, я вас не розбуджу раніше, сподіваюсь - Ви сам з Франківська?- Так- Додому, до батьків?- Мами нажаль вже немає..- А звідки зараз? - Біля Краматорська служу. 3 дні в мене на все. Доброї ночі… Через хвилину він вже спав. Він спить вже 12 годину. Може за рік це його найдовший та найсолодший сон? .. А ми з жіночкою перемигуємось знаками, говоримо пошепки, зокрема, попередивши провідницю, щоб слідкувала за тишею в вагоні. Моя сусідка з самого ранку вже приготувала йому сніданок, витерла його черевики, замовила порцію кави, щоб не закінчилась на інших пасажирах, і дбайливо чекає коли він проснеться. Бо її сину теж 28, розповідає. І він зараз воює під Марʼїнкою. І їй дуже сильно хочеться, щоб він спав в нормальному ліжку, просто спав цим міцним сном молодого парубка. Щоб приїхав додому. Щоб мріяв та будував своє мирне життя. Вона тихо розповідає про сина. А сльози душать мене. За цього хлопчика, який вже втративши маму, ризикував втратити країну, тому готовий втратити за неї своє життя.. За цю добру жінку, як багато жінок сьогодні, кожен день і ніч молиться за свого сина, і за всіх інших синів, що захищають нас на фронті, тому страждає на безсоння ... Сльози стоять в горлі від того, що стала свідком, як цей юнак, був огорнутий уві сні, справжньою маминою турботоюІ як одна жінка, чекаючи на свого сина, готова ділитись любовʼю з усіма українськими воїнамиВона виходить в Моршині. І під подушкою юнака, який все ще спить, залишає маленьку іконку, яку вона в останній момент витягає з сумочки - Будь ласка, передайте йому, що зараз всі ми - його мами…❣️❤️

Tulinova Nataliia.