ДРУЗІ… НУ ЩО. ПОЧАВСЯ ТРЕТІЙ РІК В АМЕРИЦІ. І сказати, що я в ах***ї — це нічого не сказати. Я начебто все зробив правильно. Створив свою компанію, зараз працює п'ять юнітів. І при цьому я змушений фарбувати стіни за 20 доларів на годину. По факту, зараз я просто працюю за 800 доларів на тиждень, щоб прогодувати свою сім'ю. Боляче?ТАК, Б

Ь, БОЛЯЧЕ.*І зараз я хапаюся за будь-яку роботу, щоби триматися на плаву. Я знаю, багато хто скаже:«А МИ ГОВОРИЛИ»«А ЧОГО ТИ ЧЕКАВ»Чесно? Мені вже абсолютно н ти* на осуд. Я сам вибрав цей шлях. Але мені прикро, коли люди, які мешкають тут 20 років, починають розповідати, що ми понаїхали та забираємо у них хліб.

С***, який хліб? Коли ти вклав більше 100 000 доларів,вкалуєш без зупинки і при цьому не знаєш, чим годувати сім'ю через тиждень. Я зараз беруся за будь-яку роботу. І свою гордість давно засунув кудись подалі. І знаєте, що я зрозумів у свої 41 років?ВСІМ НА ТЕБЕ НА

ТИ.*Окрім твоєї родини. Ні друзі. Ні знайомі. Коли в тебе все добре —вони заздрять. Коли погано —вони ржуть. Але чи здаюся я?Ні.

Бо я не маю права здатися. У мене є син. Йому 11 років.

І знаєте, що для мене найсильніше? Коли він підходить до мене, дістає з копілки 300–400 доларів і каже:— Пап, я хочу тобі допомогти.

Дитина. 11 років.

Він виїхав із Харкова, із країни, де війна. І в нього іноді більше співчуття та розуміння, ніж у деяких дорослих.Я ним пишаюся. І я дуже хочу позбавити його цієї нестабільності. Тому що в нього тут вже є друзі, і йому подобається Америка. Так, нам — першому поколінню мігрантів — буде пекельно тяжко. Чи впораємося ми? Не знаю. Але одне розумію точно. Дуже важко жити у світі, де серед своїх стільки злості та бруду,і люди так легко кидають каміння в тих,хто проходить той самий шлях, що і він.. Українські мігранти 🌎

Ніколоз на зв'язку 📢