Розпишу декілька подій з фронту, щоб привнести трохи голівуду в стрічку.Тіпи сидять на позиції втрьох, ходять по провізію, ведуть побут та тримають оборону. На них нападають підори і беруть в полон. Звʼязують, але хєрово. Пацик розвʼязується, дістає автомат, вбиває двох із трьох підорів та повертається з полону на позицію, де був раніше. Як виявилось, підори сиділи поряд декілька діб у метрах 10-20 и слухали їх розмови.Після бою пацик заходить в бліндаж для лута та знаходить там живого підора. У нашого в руці ніж, а у підора автомат. Підору пропонують здатись, він погоджується і стріляє собі в голову.Пацики без зброї пішли за провізією біля позиції та побачили пораненого підора зі зброєю. Щоб не дати йому зібрати раму, довелось його душити.Пацики зайняли ворожі окопи, де були деякі бліндажі з проваленим дахом, повністю зруйновані. Закріпились та вели оборону. Вночі із заваленого бліндажа вибігло 5 підарів і направились додому. (Недобігли). Після цього нова группа підарів пішла в контратаку і зайняла позиції знову, а наші пропали зі звʼязку. Через декілька годин ми знову відбили позицію і виявилось, що пацики із першої групи там досі сидять, а деякі навіть не знали, що в сусідніх норах підори. Я називаю це сумісним чергуванням.На наші позиції приходить суміжник із іншої бригади. Наче загубився. Беремо в роботу і він починає допомагати в облаштуванні, спостереженні і тд. Потім виявляється, десь через добу, що то не наша 72-а бригада, а підорська.В авдіївці суміжника забув його підрозділ. Він прийшов до наших, які на парковці готувались до виїзду, та попросив його вивести. Його завантажили в бтр та він поїхав воювати з нашою піхотою. Через декілька діб його вивезли на позицію міномета, де він теж трохи допоміг, а потім виїхав додому із нами. Але допомагав і навіть не жалівся.І от знаєте. Що ви згадаєте в старості? Ефективні вкладання в біткоїн? Живіть життя, панове.