Дивився нещодавно кіно-франшизу про Джейсона Борна. Гадаю, усі знають. Концепція в тому, що оперативник спец.служб на завданні втрачає памʼять і потім намагається згадати, хто він такий і що йому робити.Цей допис не про коментарі постановки бойових сцен, звісно. Це про памʼять. Герой фільму на певному етапі має багато грошей, зброю, підробні документи, апартаменти у багатьох європейських столицях та багато іншого, що треба для щасливого життя. «Щасливого» життя. Але він не починає витрачати гроші на розваги, автомобілі, жінок (ну в фільми трохи інакший випадок), та інші насолоди. Але чому? А все тому, що без памʼяті ми не бачимо сенсу ні в чому. Звідки знати, що ці «блага» взагалі блага? Звідки знати, що взагалі тобі подобається? Немає вказівок, до чого прагнула твоя особистість до втрати памʼяті. Отже, першим пріоритетом для такої людини є завдання віднайти себе знову. Знайти сенс, згадати минуле, щоб зрозуміти, як будувати актуальне, щоб досягти тобою бажаного майбутнього. Шкода що нині багатьом і не потрібна памʼять, бо вони рухаються примітивними рефлексами в погоні за насолодою.Екстраполюйте це тепер на макро-рівень національної памʼяті. Прагнення твоїх батьків, предків, прагнення твоєї спільноти та усієї нації, і уявіть який це має сенс, якщо лише для однієї персони він є визначним у житті. Для великої спільноти цей фактор є екзистенційним. Нехтуйте насолодами, памʼятайте своїх ворогів, любіть своїх друзів і йдіть на все, заради великої мети.