МАГА починає жити окремим життям. А класичні консерватори вимирають (і туди їм і дорога). Про ідеологічні розбіжності в Демократичній партії ми ще наговоримось. Натомість в республіканському середовищі все не менш динамічно. В той час як партійний мейнстрім гуртується навколо Білого дому і Трампа особисто, підлаштовуючись під його погляди і методи (передаю привіт Марко Рубіо) праворуч кристалізується сегмент МАГА без Трампа. І там цілий зоопарк колоритних (і досить огидних) персонажів. Такер Карлсон і Стів Беннон. Марджорі Тейлор-Грін і Лора Лумер. Ну і всілякі інші фуентеси. Ці персонажі до певної мірі паратизують на президентстві Трампа, проте не цураються бігти поперед батька в пекло (як Беннон, який просуває третій термін для президента) або ж і критикувати Білий дім (як ізоляціоністи-противники Ізраїлю). І якщо Трамп як представник партійного мейнстріму виглядає як потужна політична сила, що успішно експлуатує державний апарат для досягнення своїх цілей, а шизи праворуч через мережу нетрадиційних медіа мають вплив на деякі групи республіканського електорату, то є одна група республіканської політики, яка виглядає зовсім нікчемно. Старі консерватори. Протягом дня довелось почитати чи послухати двох з них. І це настільки душно, що аж кричати хочеться. Зокрема, едіторіал борд Wall Street Journal поповнив такий собі Метью Контінетті - автор численних книг та колонок про те якими прекрасними були 80-ті. Після того як я послухав його незрівнянний в своїй неадекватній ідеологічній зверхності аналіз поточних політичних подій я натрапив на новину про вихід чергової книги "Чому я такий нудний" від Майка Пенса. В якості промоції цієї книги колишній віце-президент апелює до ідей та поглядів котрогось з колишніх президентів, що покинув посаду і помер декілька десятків років тому. Ви можете зауважити мою неприховану антипатію до носіїв старого американського консерватизму і я мушу пояснити природу цієї антипатії. Справа не в критиці їхніх ідей, які не чужими були і мені самому. Справа в тому, що ці самі старі консерватори рейганівського розливу не намагаються ніяким чином апелювати до сучасного виборця, сьогоднішнього громадянина з його проблемами, уявленнями про світ та перспективами. Вони лише повчають всіх своїх слухачів, що при Рейгані республіканці вірили у вільну торгівлю, дерегуляцію і військову міць Америки. І це правильно просто тому що правильно. А якщо вільна торгівля, дерегуляція чи військова міць в останні 20 років позбавили вас можливості працювати на роботі оплачуваній достатньо для оренди житла, то ви просто не правильно вірите в ікону Рейгана на стіні слави американської свободи, нерозумний ви комуніст-ізоляціоніст-популіст. І хоч би як всім нам не муляв очі американський популізм останніх 10 років, у нього є якісь причини. І патеон 80х ці причини ніяк не вирішує. Характерно, що обережні надії ці "старі консерватори" покладають на потенційну кандидатуру добре відомого нам Тед Круза. Що ж, достойна фігура, щоб повести цей корабель в гавань забути ідей.