Синьо-жовтий та біло-чорний: у День Державного Прапора у Переяславі вперше підняли Прапор НадіїЩо це такеВшанування синьо-жовтого знамена традиційно відбулося на центральній площі міста. На свято завітали представники місцевої влади, посадовці, військовослужбовці, рятувальники ДСНС, правоохоронці та мешканці Переяслава.Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять Героїв, які віддали життя за Україну, а також мирних жителів, що стали жертвами російської агресії. Після цього розпочався ще один надзвичайно щемливий момент – у Переяславі вперше підняли Прапор Надії.Цей чорно-білий стяг є символом пам’яті про українських захисників, які перебувають у полоні чи вважаються зниклими безвісти, а також боротьби за їхнє повернення. Чорний колір уособлює біль, втрати та страждання родин, які не мають звісток про своїх рідних. Білий – це віра в порятунок і повернення захисників додому.Автором ідеї створення Прапора Надії став морпіх із Полтави, учасник оборони Маріуполя Сергій Волинський з позивним «Волина», один із тих, хто тримав оборону на «Азовсталі». Він ініціював петицію про підняття таких стягів у кожній громаді України, і вона набрала необхідні 25 тисяч голосів.«Мають бути кольори, що говоритимуть за всіх, хто досі в полоні, за тих, кого ми чекаємо. У цьому прапорі немає золота й блакиті. Є лише біле і чорне» , – пояснював Волинський.Уперше Прапор Надії замайорів над Запоріжжям навесні 2025 року. Відтоді його встановлюють у різних містах та навіть на вокзалах поряд із державним стягом, щоб нагадувати: за кожними воротами полону хтось чекає на свободу, а після кожного чорного дня неодмінно настане білий ранок.У Переяславі Прапор Надії підняли поруч із міським прапором, як символ обітниці: ми дочекаємося всіх наших захисників. Право підняти стяг надали представниці Обʼєднання родин Захисників територіальної оборони міст та селищ України «Жінки ТРО» – дружині зниклого безвісти воїна Марині Хондошко разом із донькою Іринкою.Цього дня маленька Іринка відзначала свій другий день народження. Коли мати з донькою на руках здіймали полотнище до неба, присутні зі сльозами в очах спостерігали за цим моментом. Кожен подумки молився за повернення захисників і бажав дівчинці та всім українським дітям щасливого дитинства у мирній країні.