Хоча Фройд говорив про те, що “Его є насамперед тілесним Его” і розглядав тіло як невід’ємну частину Я, класичний психоаналіз не завжди визнавав важливість тілесності. Реляційні аналітики це змінили.
За реляційним підходом між тілом та свідомістю практично немає поділу. Через тіло можна отримати доступ до психіки і навпаки. 
Реляційні автори розглядають тіло як соціальний продукт. Стан, в якому перебуває немовля, називають «інтерсуб’єктивно-тілесним Я», це переживання себе формується через взаємодію з іншим. Тому дуже важливо, як відбувалася ця взаємодія з нами, коли ми були ще зовсім безпорадними. Те, як піклуються про нас, наше тіло у ранньому дитинстві, закладає основи нашого психічного розвитку. 
Реляційні аналітики уважні до переживань, закодованих у тілах пацієнтів, і у їхніх власних. Тут міститься інформація про когнітивний та фізичний досвід, травми, здатність витримувати напругу, особливості прив’язаності. 
Тіло – важлива одиниця дослідження та комунікації у терапевтичній роботі.  
Працюючи безпосередньо з пацієнтом, на супервізійних групах тощо, ми неодмінно запитуємо себе: який мій тілесно-афективний відгук на пацієнта та процес, що між нами відбувається?
У кабінеті терапевт допомагає пацієнтові витримувати та переробляти не лише психічне, а й тілесне напруження. Цитуючи Джессіку Бенджамін, «ми маємо прагнути знайти слова для того, що переживає тіло».