І саме в цей момент гід застає нас на місці злочину: порожні чашки, солодкі докази, термінал у комі.— Тут таке буває.А в очах читається:«Що, догралися, дівчата? А я ж казала — вмийтеся».Через 10 хвилин зібралися в автобусі.— Що в тебе з волоссям?— Видирала ріп’ях. Звідки він тільки взявся? Гроші повернулися на карту?— Нєа. Ще й пляму десь поставила. А туалет взагалі закрили на технічку.— Ну, ти перемогла.Марині тривожно. Пішла в ніс автобуса розвідати ситуацію.Повертається.— Чуєш, там Макс сидить ніжно-зеленого кольору. М’ятна жуйка є?Нє, ну всі в автобусі нормальні.Тільки наша коаліція клятих раціоналістів потроху тріщала по швах.І, мабуть, ця думка промайнула не лише в мене, бо подружка вже порпалася у своїй бездонній сумці, дістала стаканчик із «Львівських круасанів» (скільки ж він проїхав!)Попросила в сусідів трохи води з джерела, ковтнула першою і простягнула мені.— О, свята Галичина спішить на допомогу.— Просто пий.Що ж, наша коаліція трималась гідно, але недовго.Джерело таки взяло своє.#ганнаівсеоце