Нічого не приваблювало так, як його дипломат.

Для тих, хто не народився в минулому сторіччі, дипломат — це такий ніби кейс з фільмів, у якому передавали гроші за сумнівні справи. Цей краш з 7-Б або видний мужчина, як сказала б моя Ба, носив у ньому підручники та зошити. Ходили вони трійкою: Саша, дипломат та його дружбан. Зараз уже не згадаю, як його звали. Пам’ятаю тільки прозорі вуха. Настільки прозорі, як і його пубертатні думки. У нас була дружба з перевагами. І це не те, що ви подумали. Я йому — твори та всілякі доповіді. Він мені — геометрію. Коротше, бартер. Бог дав усім нам різні таланти: комусь просторове мислення, комусь уяву, а декому — здатність запивати йогуртом солоні огірки. Що, до речі, по життю було дуже вспоміжне. А от перед зимовими канікулами сталося дивне. Замість розлогих міркувань про непросту селянську долю кулькова ручка почала виводити маленькі серденька на полях. Щось пішло не так. Не пишеться. Бізнес-модель нагорнулась об касету з Тоні Брекстон і летить у тартарари. Але перше правило капіталізму —не плутати вигоду з почуттями. Un-Break My Heaааrt. От же триклятий сексі-дипломат! Зараз згадую, хай йому грець, я — чьотенький комерс з 90-х. Та хай би вже стався той збитковий проєкт.